Зокрема у повідомленні зазначається:

«З початку поточного року в області було зареєстровано 418 повідомлень щодо порушення дотримання прав людини, з них 12 щодо побиття, 11 – незаконного обшуку, 2 щодо незаконного затримання, 16 щодо незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та 245 щодо незаконного притягнення до адміністративної відповідальності.

Проведений аналіз вказаного напрямку роботи вказує на те, що з усіх вказаних вище повідомлень щодо порушення прав людини 208 взагалі не підтвердились, по 125 повідомленнях матеріали в порядку ст. 97 КПК України були направлені до органів прокуратури, якою було прийнято 124 рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, за 1 повідомленням порушено кримінальну справу (РМОП «Беркут»).»

Тобто з 418 повідомлень тільки по 1 (!) скарзі були виявлені ознаки злочину в діях правоохоронців й було прийнято рішення про порушення кримінальної справи. І ще не факт, що й ця справа дійде до суду. Дійсно така статистика вражає.

Далі більше. Автори матеріалу підсумовують, чому ж все-таки громадяни скаржаться на дії міліціянтів:

«Вивченням вказаної статистики встановлено, що більшість громадян спонукала до написання звернень природна захисна реакція на обвинувачення у скоєнні злочину або правопорушення, з метою уникнення покарання за вчинені дії, заплутати слідство та перешкодити встановити істину у справі.»

Тобто за логікою правоохоронців, скаржитися на незаконні дії працівників міліції мають нахабство лише шахраї, крадії й хулігани.

Така звітність міліціянтів виглядає особливо цинічно на фоні останніх заяв українських правозахисників, що 40 кожні секунд українська міліція застосовує насильство проти людини, а кількість випадків катувань у міліції протягом 2010 року зросла від 600 тисяч до 780 тисяч на рік. Але чернігівська міліція, мабуть, не має до цього жодного відношення.

Віктор Тарасов

Чернігівський громадський комітет захисту прав людини