Tweet

Коли Ганна Павлівна почала розбиратися з проблемою, виявилося, що землі у територіальної громади… вже немає. Однак коли й куди поділися, приміром, 413,9 гектарів, ніхто не сказав. Цікавість до означеної теми обійшлася сільському голові недешево: тиск, наклепи, цькування, незаконне звільнення з посади, дві залякувальні «відсидки» у слідчому ізоляторі, реабілітація, 370 судових засідань, підірване здоров’я. А спокою в Боромиківській громаді й досі немає, бо слідчі органи так і не знайшли ці «зниклі» гектари. Правда, в Генпрокуратурі пообіцяли, що обласна прокуратура розпочне пошуки заново.

…Ви свою землю… з’їли

Якби жителі населених пунктів Боромиківської сільради (Боромики, Снов’янка, Моргуличі, Петрове) обрали на тих виборах рекомендованого «зверху», голову – то їхнє життя пішло б іншим шляхом. Тоді, можливо, ніхто б не дізнався про земельні махінації – лише б здогадувалися. Однак громада віддала перевагу директору школи, депутату сільської ради шести скликань та районної ради. Невдоволення вищих владних структур проявилося одразу: новообраного голову не допускали до документів 50 діб. На її прохання дозволити розпочати роботу «зверху» відповідали: «А куди ви поспішаєте? Хай усе «підчистять…» І лише втручання тогочасного голови облдержадміністрації Петра Шаповала припинило «підчищання», до рук Ганни Полякової потрапили документи сільради.

Специфіка Боромиківської територіальної громади в тому, що у Снов’янці десятиліттями жили сім’ї працівників підприємства оборонної галузі «Комунар», які не були колгоспниками, тому землі не мали. В 90-і роки цим людям стало просто нічого їсти: колгоспи розвалилися, зарплат не видавали, діти постворювали свої сім’ї і також потребували засобів до існування. В інших селах ситуація трохи краща, але однаково були родини, що хотіли господарювати окремо.

Новообрана сільрада задовольнила прохання 44-х сімей, люди отримали городи до 20-и соток.

Проте навесні 1995-го розгорівся конфлікт: працівники міліції прийшли на луг, де селяни косили траву на нових ділянках, і прогнали їх звідти, сказавши, що, ніби, так веліли в районному управлінні земельних ресурсів. Члени земельної комісії сільради почали допитуватися, куди ж поділися землі. Кажуть, відповіді чиновників були загадкові (аж до цинізму): мовляв, ви свою землю… з'їли. Тому на решті заяв про надання ділянок пишіть: відмовити в зв'язку з відсутністю. Далі –більше: як тільки збиралася сесія для прийняття рішення щодо землі, кілька депутатів покидали зал і зібрання ставало неправочинним. Тим часом на нещодавно виділених городах почав з’являтися сам колишній (нині покійний) голова сільгосппідприємства Віталій Музиченко з підлеглими і ганяти людей, кажучи, що ця земля належить йому. Як стало відомо вже у 2000-у (із судових матеріалів), на КСП «Десна», ще до розпаювання, у 1995-у, було виготовлено державний акт на право постійного користування землями запасу (державною… в розмірі 413,9 гектарів. А коли сільському голові принесли список претендентів на володіння роздержавленими колгоспними землями, то серед понад 500 прізвищ «мертвих душ» нараховано близько восьми десятків. Серед отримувачів паїв (4,1 га) були такі, хто зовсім не працював у колгоспі, хто працював дуже мало, а, приміром, прізвища агронома, який віддав господарству все життя і перед розпаюванням помер – у списку не було. За законом, цей список треба погодити на загальних зборах членів господарства, а тоді давати на підпис сільському голові. А тут ніхто загальних зборів колишніх членів КСП не скликав, а зібралися уповноважені, які самі і склали список пайовиків. Звісно, Ганна Павлівна нічого не підписала, натомість поставила багато незручних питань і вимагала відповідей.

 …Неможливе без «благословення» зверху

Як тільки загострилося протистояння (у людей відбирали знаряддя праці, переорювали городи разом із незібраним урожаєм, селянам доводилося ночувати біля багать на своїх земельних клаптиках, аби не лишитися на зиму без картоплі), сільський голова забила тривогу: писала й телефонувала до владних та силових структур району, області й столиці. Але на допомогу ніхто не поспішав, лише вчасно присилали відповіді… Селяни одразу збагнули – зухвальство екс-колгоспного начальства неможливе без «благословення» зверху.

І восени 1995 року до районного суду надійшло 44 позовні заяви на дії тих, хто переорав городи з урожаєм, та бездіяльність у цій ситуації райдержадміністрації і райради. Проте ні районний, ні обласний суди не стали на бік позивачів. Тоді, на початку 1996-го, виконком сільської ради звернувся до Арбітражного суду по захист майнових прав тих 44 землекористувачів.

Наполегливі снов’янці дісталися і Верховного суду України, який розглянув справу і дав припис: до 1-го січня 1998-го відповідним місцевим органам перевірити законність підстав, керуючись якими в селян відбирали землю. Проте столичні судді не дочекалися виконання свого розпорядження та й поклали справу «під сукно». Лежить вона там і донині, коли ще не здали в архів…

А тим часом у Боромиках розпочалося відсторонення Ганни Полякової від обов’язків сільського голови, такий терміновий місцевий «імпічмент» менше ніж за півроку до наступних виборів.

У листопаді 1997-го, в приміщення контори КСП (не в сільраду) почали звозити сільських депутатів на термінову позачергову сесію (порушуючи процедуру, без офіційного попередження). Мовляв, збирайтеся, бо приїхали особи від районної ради для припинення повноважень сільського голови: вона допустила порушення законів, її засудили й посадять, тому зняття її з роботи – формальність. І, не переймаючись законністю своїх дій, депутати «дали відставку» і тут же обрали нового голову. А Ганна Павлівна в цей час працювала у своєму кабінеті, аж доки один із жителів села не повідомив їй новину.

Новоспечений голова, проте, не з’явився у приміщенні сільради ні того дня, ні наступного. Забирати ключі й печатку прийшов нетверезий «фермер по усному договору» (так він себе називав). Чоловік намагався заволодіти ключами силою, але до кабінету збіглися люди і не допустили насильства. Звісно, після таких пристрастей Ганна Полякова пішла до обласного прокурора. Той прийняв добре, порадив подати заяву до суду і пообіцяв розібратися. Жінка звернулася в суд із позовом, а от прокурор так і не знайшов часу розібратися у цій справі…

Подальші події розвивалися в детективному жанрі: прихильники нового сільського голови (за всіма ознаками, з районними кураторами на чолі) залізли в сільраду, люди кажуть – через вікно. Винесли з архіву оберемок паперів, перебрали їх, розсортували, а ті, що стосувалися земельних питань,… спалили. Вісім обгорілих аркушів зберігалися в матеріалах судової справи (про визнання незаконною сесії та припинення повноважень голови). Опоненти подали позов на Ганну Павлівну ніби за пропажу печатки сільради і наклеп… на одного з тодішніх заступників голови райради. Обуренню селян не було меж. На тих, хто підтримував головиху, здійснювався тиск: виникли, зокрема, проблеми з оранкою городів, виділенням сінокосів і техніки для господарських потреб.

 Тим часом «намалювалася» фірма «Караван»…

Новоспеченому сільському голові справи, згідно з законом, не передавалися: попередня головиха продовжувала виконувати обов’язки, а контролюючі та правоохоронні органи розбиралися із заявами та скаргами. А невдовзі селом поповзли чутки, що готується арешт жінки ніби за порушення багатьох законів. Навесні 1998 року засідання суду з приводу спірної сесії нарешті провели і вийшло, що несподівана сесія у конторі КСП була законною. У той же день відбувся суд із приводу наклепу на заступника голови районної ради, Ганну Павлівну засудили і помістили в Чернігівський слідчий ізолятор на 33 дні.

Семеро мешканок камери зустріли запитанням: «За що?» Вона відповіла: «Не давала красти землю». Днів через два жінки, затримані, в основному, за крадіжки, почали ставитися до своєї співкамерниці з повагою. І коли та захворіла і втратила свідомість, то підняли на ноги медперсонал установи, піклувалися про її здоров’я, всім ділилися. Ганні Павлівні й не снилося, що відзначатиме Великдень за гратами, а от довелося… Як не згадати приказку: від суми та від тюрми не зарікайся. Особливо у нас, де навіть адвокати (всупереч професійній етиці й не зважаючи на оплату) відмовляються від захисту своїх клієнтів. Боромиківському сільському голові та 44-м селянам, які боролися за свою землю, у допомозі відмовили двоє адвокатів. Мовляв, ви робіть, як хочете, а нам ще жити й працювати у цьому районі.

Ситуація, схоже, виглядала так: організатори «виховного заходу» для головихи вирішили, що з неї досить, – обласний суд не знайшов злого умислу в діях жінки, а Деснянський суд Чернігова зняв із неї обвинувачення.

Справу зі "зниклими" гектарами боромиківської і снов’янської земель досі не завершено. Проте є доручення обласній прокуратурі від Генеральної: ще раз приступитися до цієї «загадки». Незавершена справа «зависла» у Верховному суді, скасовані два записи в трудовій книжці Ганни Полякової, але вона дотепер не може оформитися на пенсію. Разом із тими 44-ма земляками (в останні роки додалося ще кілька) жінка досі шукає правду в адміністрації Президента, Генпрокуратурі, Міністерстві юстиції, Адміністративному і Господарському судах, навіть у Європейському суді з прав людини. А що робити, коли місцеві люди не можуть отримати того, що їм гарантує закон, а «пришельці» продовжують будувати маєтки на кращих землях? Звісно, з чийогось погляду, було б краще, аби всі притихли, а екс-сільський голова зовсім кудись поїхала. На жаль, у нашій рабській системі цінностей законне правдошукання вважається поганою манерою, а порушення законів, обмани та відверте злодійство – нормою.

PS. Тим часом на горизонтах боромиківських земель «намалювалася» фірма «Караван», якій два роки тому, розповідають місцеві жителі й показують документи, було віддано в оренду… їхні городи. Селяни судилися і досі судяться (хтось виграв, хтось ні) й прокуратура скасувала той договір. Тепер у Снов’янці інша халепа: якимось загадковим чином було змінено межі населеного пункту, тому ті акти на землю, що були в людей досі, вже недійсні. процедура зміни меж села прописана в «Земельному кодексі України» і передбачає згоду територіальної громади, певний порядок вилучення земель у власників, затвердження районної та обласної рад, виготовлення відповідних документів і карт. Чи відбувалося те все у Снов’янці? Її жителі сподіваються на ясну відповідь після нової прокурорської перевірки.

Любов Потапенко 

31.08.2009

http://h.ua/story/221439/