Tweet

Виявляється, куди б ми не йшли: до магазину, банку чи просто по вулиці — нас постійно знімають приховані камери. Щодня, а за деякими, можна сказати, і щохвилини спостерігає всевидяче цифрове око. Найцікавіше, частенько ми навіть самі не підозрюємо, хто, коли і де фіксує нашу нудну буденність на плівку. І головне — куди ці записи потім можуть потрапити. Отож, ми вирішили з’ясувати, відвідуючи які установи ви ризикуєте стати «зіркою екрану».

Цілком секретна безпека

Найґрунтовніші «виправдання» для прихованої зйомки є у правоохоронців. Пояснення одне: все для безпеки чернігівців і охорони порядку. Але от дивина: чому тоді таємно? Хоча б приблизно назвати місця, де стоять «міліцейські» камери, охоронці порядку відмовляються. Незважаючи навіть на те, що буквально кілька років тому самі ж піарили ідею вуличного відеоспостереження й обіцяли навішати «шпигунського» обладнання щонайбільше. Спочатку навіть сам факт наявності відеообладнання намагалися спростувати. Але врешті визнали:

— Камери є в центрі міста. Вони не записуючі — тільки для спостереження. Зображення передається на пульт у чергову частину міського відділу, щоб, раптом якісь заворушення, можна було швидко зреагувати, — розпливчасто пояснює начальник штабу міського відділу міліції Олександр Малиш. А неофіційні джерела все ж стверджують, що запис ведеться.

В інших містах нашої країни чудо—камери міліція не приховує, навіть хизується ними. За інформацією, люб’язно наданою нам Українською Гельсінською спілкою з прав людини, у Києві встановлено близько

200 відеокамер, у Рівному — 12, у Чернівцях — 20, у Львові на початок 2009 р. зареєстровано близько 200!

Коментар експерта:

Чи не порушують такі зйомки наших особистих прав? Усі колізії українського законодавства нам пояснив Володимир Яворський, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини:

— Цивільний кодекс встановлює право людини на своє зображення, це частина його приватного життя. Там чітко вказано, що зйомка людини без її згоди заборонена, якщо інше не передбачено законодавством. Жоден інший закон у країні не дозволяє проводити зйомку. Але, звичайно, якщо мова йде про міліцію, то головною метою тут є забезпечення порядку. Тоді діє європейський стандарт: у публічних місцях вас можуть знімати, але обов’язково має бути попередження про зйомку. Якщо ви все одно заходите в таке місце, то своїми діями даєте згоду.

Інша справа, куди потім ідуть ці матеріали. Вони в жодному разі не можуть використовуватися в оперативних зведеннях на телебаченні. Навіть якщо закривають обличчя людини, її все одно можна впізнати за одягом, рухами, це не важко в такому невеличкому місті, як Чернігів. Скажімо, у Лондоні був випадок. Чоловік хотів скоїти самогубство на вулиці. Поліція побачила це на камерах і зупинила його. Це відео показали в новинах, і його впізнали рідні. У Європейському суді цей чоловік виграв у міліції велику суму грошей за моральну шкоду.

Коли посміхатися в камеру не хочеться

А найкращими «друзями» водіїв у багатьох областях України вже встигли стати камери, нишком встановлені на дорогах. Скільки—то вони вже «наслухалися» прокльонів у свою адресу! Чернігівців поки що це «щастя» оминуло. Але…

— Стаціонарних камер відеоспостереження в нашій області немає. Фото— і відео—зйомку може проводити сам інспектор ДАІ, коли помічає правопорушення. Ці матеріали архівуються і зберігаються близько півроку. За новим законодавством 2008 року, вони є доказом у суді. Вся фото— і відеотехніка у працівників ДАІ сертифікована. Інспектор обов’язково має при собі копію цього сертифіката, котру може пред’явити водію за вимогою, — пояснює Олена Царюк, старший інспектор сектора зв’язків з громадськістю ВДАІ УМВС.

Коментар експерта:

— Є проблема використання таких плівок у суді. Не зовсім зрозуміло, як і чим вони записуються. А це важливо, щоб довести правдивість доказів у суді, довести, що це не монтаж. Довести, що ці кадри були відзняті саме в конкретний момент, саме конкретної машини, що там не було домальовано кілька цифр на номерному знаку (що, загалом, не проблема для сучасної техніки) — дуже складно. Щоб довести правдивість, треба віддати конкретну камеру на експертизу, щоб довести, що вона не може робити помилок. Якраз протилежне вдавалося кілька разів довести у суді. Загалом, це дуже спірне питання.

І в супермаркеті, і в банку, і на ринку

Зовсім інша справа — приватні структури. Досягненнями сучасної техніки, тобто тими ж таки відеокамерами, користуються власники чисельних магазинів, супермаркетів, салонів краси і дорогих бутиків. Навіть на так званій Торговій вулиці Центрального ринку ви стаєте «зіркою німого кіно». І хай вас не вводять в оману таблички із заспокійливими написами «Відеоспостереження ведеться для вашої безпеки». Про вас бізнесмени, визнаємо чесно, думають в останню чергу. Ваш гаманець і схоронність власного товару — ось що їх найперше турбує. Інакше чому пильний охоронець за пультом ніколи не ловив за руку злодія, який порпався у ваших кишенях?

Гарні таблички з попередженням зовсім не означають, що камера дійсно є. Як правило, це просто психологічна зброя проти потенційних злодіїв — «щоб всі боялися!». Зовсім інша справа з банками і банкоматами. Там якраз знайти табличку — справжня дивина. Зате практично у всіх відділеннях за вами все ж спостерігають.

— Ні про які таблички і мова не йде! Навіщо? Все, що ми робимо, ми робимо для безпеки банку. Ці плівки можуть переглядати тільки конкретні працівники служби безпеки, з банку вони не виходять нікуди. Навіть міліції їх даємо, тільки якщо отримуємо запит на конкретну справу. Були випадки, коли зверталися громадяни, у яких з картки зникли гроші. Передивилися записи і виявилося — зняли діти. Люди дякували потім. Взагалі, думаю, якщо за людиною нема гріхів, то чому боятися зйомки? — каже Віктор Олексійович, начальник служби безпеки одного з чернігівських банків. Решта інформації про камери — банківська таємниця.

Коментар експерта:

— Якщо для правоохоронців ще можна зробити якусь поблажку, то для приватних осіб не може бути абсолютно ніякий винятків. Вони просто не передбачені законом. У Києві був цілий ряд гучних скандалів, пов’язаних із відеоспостереженням у примірочних дорогих бутиків. Це пряме порушення прав людини. Якщо таблички нема і ви помічаєте камеру, ви можете подати до суду за порушення цивільного законодавства і вимагати відшкодування моральних збитків. Українська Гельсінська спілка з прав людини підтримала б таку справу і допомогла б безкоштовним адвокатом. Ми вже давно шукаємо бажаючих відстоювати свої права з цього питання. Але українці чомусь ставляться до цього неуважно. Вони навіть не розуміють, що за тиждень—два їх можуть показати по телебаченню і зіпсувати репутацію на все життя.

Підглядають на роботі…

Якщо ходити чи не ходити до банку, супермаркету чи навіть на ринок — ви обираєте самі, то питання про те, іти чи не йти на роботу стояти не може. Але і там деяким нема спокою і ніде сховатися від розумної техніки. І мова навіть не йде про входи—виходи, камери стоять над самими робочими місцями: ніяких необдуманих рухів, зайвої чашки кави чи пустих балачок із колегою. Справжній тобі режимний об’єкт! Багато керівників фірм, особливо великих, вирішують таким чином контролювати своїх співробітників. Стосується це і банківських працівників. Хоча частенько вони самі про це не здогадуються.

Коментар експерта:

— Якраз у цьому питанні стандарт дуже чіткий. Якщо у вашому контракті прописано, що ви згодні на те, щоб вас знімали, тоді може встановлюватися камера. Якщо такого пункту нема, ви маєте право вимагати прибрати камеру або відшкодувати моральні збитки, адже це втручання у ваше особисте життя. Робоче місце — це також приватне життя!

Завжди напоготові

Безперечно, це далеко не повний перелік місць, де на вас чатують відеокамери. Фактично, просто проходячи повз будь—яку офіційну установу, будь—то облрада чи суд, ви потрапляєте на «блакитний екран». Навіть у Росії з цього року новий закон зобов’язує власників камер вішати попереджувальні таблички. У нашому законодавстві про це — ані слова. Отож, не забувайте поправляти зачіску, фарбувати губи та й взагалі завжди добре виглядайте — хто знає, де вас можуть показати!

Ольга ЧИЖОВА

Газета "Чернігівські відомості", 31 березня 2010 року