Tweet

Перші враження

Потрапити у „міліцейську" колонію, навіть журналісту кримінальної хроніки, звісно, не просто, однак мені повезло. Заступник прокурора Чернігівської області Олександр Ясь і старший помічник прокурора області Василь Лось, який наглядає за дотриманням законів у виправних закладах області, поїхали туди з черговою інспекторською перевіркою, і мені вдалося, так би мовити, „упасти їм на хвіст".

Не по-осінньому теплий і сонячний день. Після напівтемного коридору з чотирма рядами ґрат і суворої жінки контролера вихід на широкий плац — це неначе перехід в абсолютно інше місце.

Залитий сонцем майданчик, на якому стоять і сохнуть рядами шлакоблоки. Це один із видів продукції, яку тут виробляють ув'язнені. Посередині майданчика напівавтоматичний прес. І жодної душі. А буквально за сотню метрів за колючим дротом та вишками з автоматниками зяють чорні провали вікон корпусів колишнього заводу залізобетонних виробів.

На початку вісімдесятих років його будували разом із колонією як одне ціле. На ньому навіть встигли попрацювати ті, хто перебував тут у лікувально-трудовому профілакторії (були колись і такі заклади для алкоголіків). А потім завод передали Міністерству сільського господарства. Потім була перебудова, набуття незалежності і... приватизація. Вітчизняні бізнесмени-прихватизатори погосподарювали дуже вдало для своєї кишені. Все обладнання підприємства було дуже швидко демонтоване і здане на металобрухт. Залишилися голі стіни, які вже потроху заростають кущами і деревами. Природа бере своє. А керівництву виправного закладу залишається лише ностальгувати і ламати голову, як зайняти роботою ув'язнених.

Дещо з історії

Власне „червоною", або „ментовською", зоною ця колонія стала у 1991 році після розвалу СРСР. Тоді „дерибанили" не лише майно колишньої супердержави, а й її в'язнів. З далекого Нижнього Тагілу (а саме там була головна радянська колонія для колишніх правоохоронців) до Макошиного    Менського району на Чернігівщині перевели тих засуджених українського походження, які бажали відбувати покарання ближче до дому.

«Тюрма» у зоні

Обхід прокурори почали з блоку максимального рівня безпеки. Це свого роду тюрма у колонії. Згідно з рішенням суду, тут відбувають частину покарання засуджені за тяжкі злочини. Термін перебування залежить від тяжкості злочину. Це може бути і кілька років. Коли наглядач відчиняє зовнішні двері камер, їх мешканці вишиковуються обличчям до дверей і називають свої прізвища та номери статей, за якими відбувають покарання. Переважно це молоді та середнього віку чоловіки, одягнені у спортивні костюми.

Василь Лось та Олександр Ясь представляються і запитують про скарги. Скарг немає.

У камері по-тюремному просто й чисто. Голі стіни, відгороджений туалет, два двоярусних ліжка, посередині на тумбочці біля вікна невеликий сучасний телевізор. Його дозволяють тримати у камері одному з засуджених. Але дивляться лише дві години на добу. За цим стежить контролер. До речі, у блоці середнього рівня безпеки, тобто звичайній зоні, де сидить більшість ув'язнених, один телевізор на декілька десятків чоловік, і стоїть він у кімнаті відпочинку. Однак і його дивляться лише дві години. Тут не піонерський табір.

У цьому ж блоці знаходяться і камери дисциплінарного ізолятора. Сюди потрапляють ув'язнені за

різноманітні порушення, термін перебування залежить від тяжкості — від двох тижнів до місяця. В одній із камер перебував чоловік, якого покарали за те, що він виготовив відмичку і ходив між блоками колонії, що категорично заборонено.

Наш візит збігся у часі з обідом. Тож я не міг не поцікавитися, чим тут годують. Тим більше, що зморених в'язнів я тут не побачив. Цього дня Бог і керівництво зони послали „зеку" на обід зелений борщ, горохову кашу з м'ясом і чай. Начальник колонії Микола Плева говорить, що на харчування тут нарікань немає. Наприклад, на день, згідно з нормами, ув'язненому повинно припадати 140 грамів м'яса другої категорії. Крім того, вже засолено на зиму рибу, заготовлюються інші продукти. У колонії є три корови, декілька свиней, кілька десятків курей. Тим, хто на дієті за призначенням лікаря, дають яйця та молоко. До речі, лікар робить обхід тут кожного дня.

Василь Лось поставив навіть риторичне запитання, а чи в кожній лікарні області хворих годують так, як зараз у виправних закладах?.. Є над чим подумати.

«З новою професією — у нове життя»

Цей напис прикрашає стіну столярної майстерні колонії. Лозунги актуальний. З приблизно   ув'язнених на виробництві у Макошиному зайняті лише дві третини. Інші ж або не можуть працювати     за станом здоров'я, або для них просто не вистачає робочих місць. Але зайняти хоч якоюсь роботою вісім годин на добу тут можуть усіх. Вистачає роботи з підтримання порядку та чистоти. Ще одне враження від колонії: ув'язнені, які вишикувалися після обіду перед рознарядкою на роботу, нагадували скоріше велику бригаду роботяг. Спортивні костюми та спецівки, в які вони були вдягнені, якось не поєднувалися з уявленням про виправний заклад. Виявляється, все дуже просто — це не черговий привілей, а брак коштів на зеківську уніформу. Однак відрізнити ув'язненого від звичайного вільного робітника все ж таки можна, за обов'язково нашитою на одяг биркою з прізвищем, номером статті та загону.

Але повернемося до виробництва. За словами Миколи Пле-ви, сьогодні макошинська колонія може виготовляти до 22 найменувань виробів. Від господарчих сумок і сувенірів із дерева до тротуарної плитки та кінської упряжі. Крім того, є автомайстерня, де з будь-якої „гармошки" механіки можуть зробити машину-лялечку. Все залежить від замовлення та попиту. Однак незважаючи на те, що собівартість продукції невелика, бізнесмени не завжди поспішають розміщувати замовлення. Як тут не згадати про знищений завод ЗБВ...

Однак, виявляється, контингент колонії мало пристосований до виробництва. З двохсот чоловік, зайнятих на виробництві, як розповів начальник колонії, лише 40 мають якусь робочу професію, всім іншим доводилося пристосовуватися до, так би мовити, реального життя не в кабінеті чи в салоні міліцейського уазика. Тому роботи тут виконуються переважно низької кваліфікації. Звичайно, що і великих грошей не заробиш. Наприклад, із кожної пошитої господарчої сумки в’язень отримує 5 копійок. Порахуйте, скільки доведеться їх пошити, щоб заробити гривню за день.

На що скаржитеся

Довелося мені потрапити і на прийом, який проводили Олександр Ясь і Василь Лось. Це нагадувало скоріше дискусійний клуб юристів. Наприклад, один із в'язнів, що прийшли на прийом, до речі, колишній юрист однієї облдержадміністрації, засуджений  за умисне вбивство, намагався з'ясувати, чому у цій колонії заборонено подавати колективні скарги. І чи не є це порушенням його прав. Хоча, згідно з правилами, скарги у виправних закладах дозволено подавати лише особисто. До речі, була у цього чоловіка і скарга на те, що вихідний штамп на його документах, І надісланих до суду, спецчастина закладу поставила не там, і його І заяви суд не прийняв до розгляду. А цивільним судом розглядається кілька його позовів. Це І було прийнято до уваги прокурорами, і на недолік вказано керівництву колонії.

І Скарги та запитання, за словами прокурорів і керівництва колонії, бувають різними, хоча більшість із них стосується кримінальних справ, за якими були засуджені ув'язнені. Так, колишній заступник однієї з колоній, підполковник внутрішньої служби, засуджений за співучасть у вбивстві та зґвалтуванні, доводив, що його засудили несправедливо і до злочину, під час якого по-звірячому зґвалтували і вбили молоду дівчину, він не причетний. Його оббрехали молода коханка та її співмешканець. Щоб поновити розгляд цієї справи, він просив отримати копії одного з документів його медичної картки. Скарга була задоволена.

Як розповів начальник колонії, у контингенту цього закладу є специфічна риса. Більшість із засуджених, особливо ті, хто обіймав певні посади, так і не змогли змиритися зі своїм ув'язненням. Це для вершителів людських доль стало справжнім шоком. Інколи вони навіть вітаються, за звичкою: „здравія бажаю". І саме від них, професіоналів своєї справи, надходить найбільше скарг, вони використовують будь-яку щілину у законодавстві, щоб привернути до себе увагу адміністрації. Дехто з них навіть за ґратами продовжує виписувати юридичну періодику, що бути в курсі останніх правових новин. А от до порушень правил внутрішнього розпорядку більше схильні ті, хто не може похвалитися високими посадами. їх найбільше в колонії. Так, колишній рядовий і молодший начальницький склад МВС складає майже дві третини засуджених. Далі за кількістю засуджених ідуть колишні співробітники Департаменту з виконання покарань — їх приблизно 15 відсотків. Вистачає і колишніх солдатів внутрішніх військ. Найменше — митників прикордонників та податківців. Є навіть один суддя.

Біля виходу з колонії нас зустрічали озброєні автоматами охоронники з вівчарками. Саме у цей момент тут відключили електроенергію, і тому режим охорони моментально був посилений. Після виходу чомусь захотілося з полегшенням зітхнути. На волі...

Валерій ЛИТОВЧЕНКО

«Гарт», №41, 6 жовтня 2005 р.