Безкоштовна
правова допомога

(0462) 612-532


Новини

Партнери

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Харківська правозахисна група

Права людини в Україні. Онлайн-бібліотека

Стратегическая судебная защита

Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів

Май право на допомогу

Мережа правового розвитку

Правовий простір

Украінський правовий портал


Останні публікації

08.12.2005   22:34Чернігівський громадський комітет захисту прав людини

Бахмацький район: селян продовжують грабувати

Людина зі сторони

Колись міцне ксп «Світанок», що в селі Тиниця Бахмацького району, збанкрутувало. Землю селяни віддали в оренду, а майно розділили на загальних зборах: виділили те, що не підлягає паюванню, виокремили об'єкти соціальної сфери, частину виділили для погашення кредиторської заборгованості, а решту зарахували до пайового фонду, єдиним господарем якого є колишні члени ксп.

Поділити майно вартістю понад 2,7 мільйона гривень на більш як 1000 пайовиків, при цьому суворо дотримуючись структури (будівлі, техніка, інвентар) - справа непроста. Тож коли у квітні минулого року селяни обирали комісію по вирішенню майнових питань, а згодом ще одну - ліквідаційну, які мали розв'язувати питання розпаювання, людей підбирали, як тоді здавалось, надійних, грамотних, з колишніх керівників. Майнову комісію очолила Г.А.Волошина, яка понад 20 років пропрацювала головним економістом колгоспу. А головою ліквідаційної обрали людину зі сторони - М.В.Мурзу.

 

Своя рука — владика

Михайло Васильович з самого початку багатьом тиничанам не припав до душі. Занадто самовпевнений, зарозумілий, недоступний. За освітою - торгівельний працівник. Далекий від сільського господарства. Словом, особливої довіри Не викликав. А надто, коли невдовзі забруднив руки незаконною оборудкою, продавши одноосібно підприємству «Бахмач-хліб» два автомобілі - «Ниву» та КамАЗ і автонавантажувач, що належали до пайового фонду. На жаль, бахмацькі адміноргани, до яких звернулися тиницькі самоурядовці за допомогою, відбулися відпискою: мовляв, все зроблено за¬конно. І лише після втручання Генпрокуратури, техніку було повернуто в село. Заодно обласна прокуратура скасувала постанову Бахмацького РВ УМВС про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом реалізації металобрухту в СТОВ «Світанок», а матеріали скеровано було на додаткову перевірку. Чим це закінчилось — селянам не повідомили. Одне відомо: нібито зданий в металобрухт трактор Е-16 опинився в обійсті М.В.Мурзи.

Новоспечений керівник тоді відбувся переляком, якщо, звичайно, не брати до уваги безповоротно втрачене довір'я селян та зіпсовані стосунки з місцевими самоурядовцями. Та він цим не переймався. Хоча після того, як через чотири місяці роботи (22 жовтня) сесія сільради, розглянувши питання про врегулювання майнових відносин визнала роботу ліквідаційної комісії незадовільною і рекомендувала засновникам розглянути питання про доцільність перебування М.В.Мурзи на посаді голови, принаймні один висновок для себе Михайло Васильович зробив: треба, налагоджувати тісніший контакт зі своїми помічниками.

 

Законно — не завжди справедливо

Незважаючи на те, що тиничани постійно висловлювали незадоволення діяльністю ліквідкомісії (гостра критика звучала і на черговій сесії, і на сільському сході, які, до речі, Мурза проігнорував), засновники ставилися до свого обранця поблажливо, пропускаючи повз вуха крик душі односельців.

І Михайло Васильович у боргу не залишився. Використовуючи надану йому владу, щедро заплатив однодумцям за «дружні стосунки». Селянським майном. Як саме?

Отримавши від селян сертифікати та заявки на отримання майна, замість того, щоб якнайшвидше підготувати необхідні документи для виділення майна в натурі та передати їх загальним зборам, ліквідатори (голова майнової комісії Г.А.Волошина, секретар комісії Л.П.Сохань, члени - М.А.Дзюба, М.В.Глушко, М.М.Несук та М.М.Косач,(до. речі, два останні та ще М.П.Топоренко водночас є засновниками) при безпосередній допомозі М.В.Мурзи, штучно гальмуючи процес виділення селянам майна, таємно від них через суд почали виборювати право на отоварення власних майнових паїв. Причому кожен з них до позову залучив родичів, сусідів, друзів, які також мають паї, відхопивши таким чином від загального пирога ласий шматок. Адже майно вибирали краще, ліквідніше, яке можна вигідно продати чи здати в оренду.

Взагалі нікому не заборонено, маючи на руках сертифікат про право власності на майновий пай, вимагати через суд виділення його в натурі. Проте щоб таке рішення було не лише законним, але і справедливим, що не завжди одне і те ж (пригадуєте, як писав відомий класик: «За законом правильно, а по суті - знущально»), уряд, виконуючи Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» і враховуючи специфіку та складність процедури розподілу між селянами спільного майна, прийняв відповідну постанову № 177 від 28 лютого 2001 року, якою затвердив методику та порядок вирішення цього завдання. Там, зокрема, говориться, що виділення майна в натурі відбувається прозоро, демократично, на підставі рішення загальних зборів, що право позачергового вибору надається об'єднаній групі співвласників, які побажали взяти цілісний майновий комплекс (наприклад ферму чи бригаду) і що спірні питання (заявки на одне й те ж майно) вирішуються через суд.

Та саме це і не влаштовувало тиницьких ліквідаторів, бо за цими правилами ніхто з них не отримав би того, що відсудив. Адже суд не враховував ні розміру паю (хто першим звернувся - той і виграв), ні подальшої долі господарського об'єкта. Судочинцям не було до того діла, чи буде збережений цілісний виробничий підрозділ і запрацює знову, забезпечуючи людей роботою, зарплатою, сплачуючи податки до місцевого бюджету, чи розберуть його і розтягнуть по домівках. І М.В.Мурзі було байдуже. У свою чергу селяни проголосували про визнання такого порядку розподілу майна несправедливим і недоцільним. Збори прийняли рішення про недовіру комісії з організації вирішення майнових питань і обрали новий її склад.

Заради справедливості треба сказати, що заплямували себе не всі, а лише вищеназвані ліквідатори. Члени комісії - П.І.Стрілець, М.І.Струць, П.М.Приходько пояснили зборам, що до ганебної змови колег не мають жодного стосунку і обурені їхніми вчинками.

 

Скільки ниточці не витись...

Як не намагався М.В.Мурза зі своїми помічниками приховати від селян правду, а вона-таки стала відома. Виявляється, горе-ліквідатори ошукали не лише пайовиків, а й | ввели в оману суд. Сказали б всю правду - рішення були б іншими. Зокрема, М.В.Мурза приховав від суду, що на майно, на яке претендували позивачі, задовго до судового засідання були зареєстровані заявки, причому групові, від інших співвласників, а отже, _в кращому разі воно є спірним, що частина оспорюваного майна передана в оренду, а отже, до розгляду питання треба запросити третю особу, що для ліквідаторів було вкрай небажаним. І, нарешті, Михайло Васильович мав би повідомити суду, що згідно з постановою Кабміну № 177 та наказом Мінагрополітики № 62, зареєстрованим в Мінюсті 4.04.2001 року, тобто документами, які є безпосереднім керівництвом у здійсненні ліквідаційної процедури, майном пайового фонду розпоряджаються загальні збори співвласників. Хоча не для того він шукав шпаринку в законодавстві, щоб тепер нею не скористатися. Не дивно, що голова комісії промовчав, коли його підлеглі, а в даному випадку позивачі, кривили душею, пояснюючи суду, що нібито вимушені звертатися з позовом, бо ніхто не скликає загальні збори. І це тоді як самі вони, будучи членами комісії, своєю бездіяльністю зривали скликання зборів.

Цьому є незаперечний доказ. 5 липня до Тиниці приїздила знімальна група телепередачі «Сільський час», куди обурені бездіяльністю ліквідаторів селяни звернулися за допомогою. Але М.В.Мурза, проявивши неабиякі артистичні здібності, знову вийшов сухим із води. Навішавши журналістам на вуха локшини, він запевнив на всю Україну, що через два тижні всі документи будуть передані зборам. І цього разу керівник безсоромно брехав. Бо ні через два тижні, ні через два місяці, ні 8 листопада, коли після піврічної перерви члени комісії нарешті зібралися на спільне засідання, довгоочікувані документи не були підготовлені до розгляду. Не отримали їх і збори, які відбулися через три дні.

 

Майже як у Гоголя

Дочекавшись, поки судові рішення набули законної сили і всі хвилювання за власне майно стихли, ліквідатори почали готуватися до реалізації нової ідеї. Суть її в тому, щоб використавши майно небіжчиків, забезпечити собі (йдеться про штатних посадовців - голову, бухгалтерів, секретаря ліквідкомісії) пристойне подальше утримання, яке обходиться селянам близько 3-х тисяч гривень щомісяця. З початку реформування господарства списки пайовиків скоротилися більше як на 300 осіб, які відійшли у вічність. Вартість належного їм майна перевищує 500 тисяч гривень. Тож М.В.Мурза зі своїми помічниками із загального пайового фонду вибрали на цю суму ліквідне майно, з того, що залишилося, яке відсудили собі, і запропонували зборам затвердити його в рахунок невитребуваних паїв, щоб потім здавати в оренду, а виручені кошти використовувати на свій розсуд, як і було досі.

Та селяни розгадали ці наміри і не підтримали пропозицію. Спроба використати «мертві душі» не вдалася. Натомість збори зажадали звіту про використання коштів, отриманих за оренду майна. Можливо, це примусить ліквідаторів-посадовців переглянути свої наміри щодо затягування ліквідаційної процедури на тривалий час.

 

Де спілка, там і силка

Підсумовуючи роботу зборів, головуючий В.Г.Топтун так сказав: «Нас знову пошили в дурні. В цьому є й наша вина. Бо дозволили М.В.Мурзі залізти в чужі сани з брудними ногами. Та у відчай не впадаємо. Треба лише нам дійти згоди...»

Це правда. Для прикладу візьмемо недалекого сусіда - село Піски, трудівники якого кілька років тому також опинилися у скрутному становищі. Загроза банкрутства здавалася неминучою. Там також схрещувалися списи, вирували пристрасті. Одні - за вихід з господарства. Та гору взяв здоровий глузд, відповідальність за день завтрашній, об'єдналися навколо молодого керівника В.П.Колоші. Разом вистояли і перемогли. Тепер «Пісківське» на всю Україну гримить.

А хіба в Тиниці гірші землі? Чи люди ледачіші? Чи батьки не хочуть залишити нащадкам квітуче село? Таке, яким воно було за головування В.Г.Топтуна. Обробляли майже 5 тисяч гектарів землі, утримували 3,6 тисячі голів худоби, 6 тисяч свиней. У селі працювали об'єкти соціальної сфери. А тепер? Пожежну машину село не спроможне утримувати. Та це й зрозуміло. Бо ж лише тим повен куточок, де працює гурточок.

Добре, що більшість селян це розуміють. А тому, отримавши сертифікати на майновий пай, одразу передали їх молодому місцевому фермеру С.І.Риженку, в якому побачили перспективного господаря. Нечасто зустрінеш фермера-початківця, який протягом двох років за результатами господарювання став врівень з кращими господарниками району. Добита в ксп до ручки техніка у фермера запрацювала, як годинник. Свої поля впорали ще й сусідам допомагали. Занедбана, забур'яніла земля забуяла добрим урожаєм: по 35 центнерів хліба зібрали, по 380 - цукрових буряків. Усі поля виорані на зяб, закультивовані. Майбутні бурякові плантації заправлені мінеральною поживою під запрограмований 500-центнерний урожай. Чом не господар... І люди тягнуться до нього. Все більше бажаючих співпрацювати з С.І.Риженком.

А поки що в Тиниці напружено .працює новообрана майнова комісія. Тиничани намагаються самі навести лад у своєму домі. Адже, як писав Т.Г.Шевченко «У своїй хаті - своя правда, і сила, і воля». Люди уточнюють заявки, радяться, погоджуються на пропозиції В.Г.Топтуна, якого обрали головою комісії. Можливо, дається взнаки його авторитет. Проте ситуація неоднозначна. Окремі тримаються за судові рішення, які, на жаль, стали яблуком розбрату для селян. Ще подекуди проростають «драконові зуби», посіяні в селі недолугими посадовцями «зі сторони», від яких селяни чекали допомоги та захисту. І не дочекались.

 

А.ЗІНЕВИЧ,

«Деснянська правда», 8 грудня 2005 року

 

Останні новини

Переселенці та мешканці Чернігівщини можуть отримати грантову підтримку на розвиток самозайнятості та професійного орієнтування 22:41

Міжнародна організація з міграції (МОМ) за фінансової підтримки Уряду Об’єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, що діє через Міністерство з міжнародного розвитку (DFID), продовжує проект з підтримки самозайнятості та професійного орієнтування внутрішньо переміщених осіб та представників місцевих громад в Україні.

Судді південних регіонів України пройшли навчання з міграційних питань 22:44

8 грудня 2017 року у Миколаєві відбувся тренінг «Міжнародні та національні стандарти захисту прав шукачів притулку та біженців в Україні» для суддів місцевих загальних та окружних адміністративних судів Миколаївіської, Одеської та Херсонської областей.

"День прав людини у Чернігові" – презентація дослідження та відкриття тематичної виставки 10:03

У Чернігові презентують масштабне соціологічне опитування про те, як українці розуміють права людини. В межах заходу "День прав людини у вашому місті" на одній з чернігівських площ відкриється тематична виставка. Також в цей день відбудеться обговорення результатів дослідження з журналістами та громадськими активістами.

Надавачі правової допомоги Миколаївщини зможуть ефективно захищати права шукачів притулку та біженців 18:07

7 грудня 2017 року у Миколаєві відбувся тренінг «Міжнародні та національні стандарти захисту прав шукачів притулку та біженців в Україні» для працівників центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги та адвокатів Миколаївської області.

Судді західних регіонів пройшли навчання щодо захисту прав шукачів притулку та біженців 20:47

1 грудня 2017 року у Львові відбувся тренінг «Міжнародні та національні стандарти захисту прав шукачів притулку та біженців в Україні» для суддів місцевих загальних та окружних адміністративних судів Волинської, Закарпатської та Львівської областей.