Безкоштовна
правова допомога

(0462) 612-532


Новини

Партнери

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Харківська правозахисна група

Права людини в Україні. Онлайн-бібліотека

Стратегическая судебная защита

Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів

Май право на допомогу

Мережа правового розвитку

Правовий простір

Украінський правовий портал


Останні публікації

20.02.2007   23:41Чернігівський громадський комітет захисту прав людини

Торгівля людьми: «Сьома заповідь»

На українських землях, які входили до складу Російської імперії, повії за заняття своїм ремеслом могли загриміти за ґрати від шести місяців до двох років, а ті, хто не покаявся та продовжував блуд, мали шанс провести з півроку — рік свого життя в божевільні. Чоловіки, що були помічені у статевих стосунках з іншими чоловіками, позбувались усіх прав та маєтностей, їх чекало заслання до Сибіру.

До цього часу збереглись рахунки за послуги ката, який за п'ять грошей у міській ратуші Львова прилюдно бив батогом місцевих повій. У народних переказах, які автор чув у поліських селах, згадувалось ще про більш жорстокі способи покарання: повіям стригли, а інколи навіть брили голову, били вікна в їх оселях, вимазували дьогтем ворота, а бувало, і саму героїню.

 

Трудові будні

 

У середині XIX ст. на наших землях, підконтрольних як Австро-Угорщині, так і Російській імперії, влада остаточно переконалась, що заборона проституції себе не виправдовує. Чиновники з обох боків вимушені були визнати, що зменшити вплив "кохання на продаж" на моральні засади суспільства, а заодно і зменшити кількість венеричних захворювань, можливо тільки шляхом легалізації проституції та встановленням державного контролю за цією діяльністю.

У Російській імперії у 1843 р: був встановлений лікарняно-поліцейський нагляд. Відповідно до інструкцій Міністерства внутрішніх справ була проведена реєстрація проституток: у них відбирався вид на проживання, натомість видавалися спеціальні медичні документи, так звані "жовті білети", також їм заборонялось "знімати" собі клієнтів на вулиці та відвідувати громадсько-розважальні заходи тощо. Саме в цей час легальні будинки розпусти з'явились у Києві, Львові, Одесі та інших великих містах України. У 1844 р. міністром внутрішніх справ Російської імперії були видані правила, які з "отеческой заботой" регулювали відносини між владою та "жрицями кохання" на продаж. Так п.20 передбачав, що "содержательница подвергается также стро-гой ответственности за доведение живущих в ней девок до крайнего изнурения неумеренньїм употреблением", а п.22 було заборонено "содержательницам по воскресеньям и праздничньїм дням принимать Посетителей до окончания обедни".

 

Заповіт вождя

 

Постріл крейсера "Аврора" поставив крапку на подальшому розвитку легальної розпусти і не на жарт перелякав власниць борделів, вони почали масово емігрувати за кордон. Радощам повій не було меж, серце раділо, душа співала — довгоочікувана свобода, рівність і братерство заволоділи їхніми душами і тілами, з'явилась надія на перекваліфікацію і щасливе майбутнє. Вождь світового пролетаріату Володимир Лєнін у 1918 році з властивою йому гуманністю давав вказівку Нижньоновгородському губвиконкому: "Надо напрячь все сильї, создать тройку диктаторов (...), навести тотчас массовьій террор, расстрелять и вивезти сотни проституток. Ни минути промедления".

Після повної ліквідації (на думку більшовиків) проституції, що б там не говорили, а трохи сексу у країні ще залишалось. У 1924 році настала черга наведення порядку у відносинах між чоловіком і жінкою. З подачі полум'яного більшовика Арона Залкінда були введені "Двенадцать половых заповедей рево-люционного пролетариата". Деякі з них варті того, щоб процитувати в оригіналі: "9. Половой подбор должен строиться по линии клас-совой, революционно-пролетарской целесообразности. (...) 12. Класе в интересах революционной целесообразности имеет право вмешаться в половую жизнь своих сочленов. Половое во всем должно подчи-няться классовому, ничем ему не мешая, во всем его обслуживая".

Ці заповіді залишили глибокий слід у свідомості радянського народу. У 30-их роках минулого століття всі дослідження питання проституції були припинені. Люди середнього та старшого віку ще пам'ятають знаменитий радянсько-американський телеміст в один із перших років горбачовської перебудови. А якщо хтось і не бачив його особисто, то десятки разів чув відповідь москвички, яка на запитання американки щодо сексу в СРСР відповіла з позицій комуністичної моралі: "А у нас сексу немає!"

Люди старшого віку ще пам'ятають, якою була атмосфера в ресторанах доби розвинутого соціалізму: у вечірній час простий смертний не так-то й просто міг туди потрапити, водночас місця завжди знаходились для "жриць кохання" — як аматорок, так і професіоналок. Для деяких, з них плата за надання інтимних послуг часто обмежувалась сумою рахунку за вечерю. Соціальне дно задовольняло свої потреби на так званих

"блатхатах", у результаті чого "трипдачі" були переповнені. Дороги

неосяжної Країни Рад були поділені

між бригадами "плечових", а у столицях братніх республік та великих містах у готелях працювали навіть валютні проститутки, котрі спеціалізувались на обслуговуванні іноземців. Усі це бачили, всі про це знали, але ніхто про це вголос не говорив. Адже згідно із "Словником іншомовних слів", виданим у 1974 р. Академією наук УРСР, "проституція є соціальним явищем, характерним для капіталістичного суспільства".

 

Крізь терни — до пекла

 

Після розпаду Радянського Союзу і здобуття незалежності в Україні відкрились кордони для подорожей, міграції та приватної торгівлі, в тому числі і власним тілом, що сприяло виникненню злочинних організацій та призвело до вербування торговцями сотень тисяч наших жінок.

Багато хто з них починали свою кар'єру "плечовою". З часом після набуття досвіду і навичків своєї професії деякі метикуваті дівчата зрозуміли, що вештатися із далекобійниками важко і небезпечно, комфортніше працювати в готелях і ресторанах. Там можна було зустріти інколи навіть багатеньких кавказців, а якщо вже дуже повезе, то й іноземців. Найспритнішим та найталановитішим не давала спокою слава Роксолани, і наступним кроком в їхній виробничій кар'єрі ставали вояжі до Туреччини на тимчасові, а для декого і постійні заробітки.

Наступний щабель — вербування інших дівчат за кордон для заняття проституцією. Багато хто з бажаючих підзаробити за кордоном потрапляв у справжнє рабство, яке, А за словами чернігівки Ніни, котра практично без вихідних заробляла на хліб насущний у "махоні" (так євреї називають дім розпусти), можна порівняти хіба що з пеклом.

 

Живий товар: MADE IN UKRAINE

 

У наш час проституція вважається третім за прибутковістю тіньовим бізнесом після незаконної торгівлі зброєю й наркотиками. За оцінкою Міжнародного центру ООН із запобігання злочинності, проблема транснаціональної злочинності, пов'язаної з торгівлею людьми, має глобальний характер. її грошовий обіг становить 8 — 10 мільярдів доларів на рік. Сьогодні ступінь проникнення міжнародної організованої злочинності в тіло України досяг рівня, який становить реальну загрозу національній безпеці. У країнах з розвиненою секс-індустрією українки користуються великим попитом, а попит породжує пропозицію. Українські повії "працюють" у більш ніж 50 країнах, де проституція легальна або напівлегальна. В Ізраїлі і Туреччині жінки з України та СНД настільки кількісно переважають своїх сестер по ремеслу, що всіх повій там називають "Наташами".

Усе більшу тривогу викликає зростання кількості незаконного вивезення наших жінок і дітей за кордон для використання з метою сексуальної експлуатації, жебрацтва, репродуктивного шлюбу, важкої примусової фізичної праці, рабства, трансплантації органів — усе це результат відсутності відповідного захисту на батьківщині. Світовий ринок регулярно вимагає "свіжих" поставок "живого товару". Форми , торгівлі жінками урізноманітнюються. Один з методів вербування — оголошення в газеті, де пропонується відмінна робота за кордоном, що не потребує високої кваліфікації (офіціантки чи няньки). Ще деякі оголошення пропонують гарні заробітки молодим привабливим жінкам, котрі погодяться працювати танцівницями або господарками, а буває і навпаки: дівчата пропонують себе самі. Огляд тільки однієї "товстої" чернігівської газети за січень поточного року ряснить оголошеннями на зразок "Свободная женщина, не худенькая познакомится с нежданым мужчиной..." Інший метод вербування —"шлюбні агентства", що іноді називають себе міжнародними службами знайомств. Вербувальники використовують їх як засіб для пошуку жінок, котрі бажають подорожувати або емігрувати. За оцінками спеціалістів, 20% вивезених жінок з України були завербовані через оголошення у пресі. Приклади з тієї ж газети: "Знакомство с целью создания семьи с мужчинами из Германии, Швейцарии, Голландии..." чи "Работа за границей. Трудоустройство в странах Западной Европы и Скандинавии. Проезд к месту работы в кредит. Оплачивает работодатель".

На зростання торгівлі людьми впливає навіть такий фактор, як збільшення кількості користувачів Інтернетом. Злочинні угруповання через міжнародну павутину використовують техніку відеоконференції, транслюючи живі секс-шоу, де чоловіки можуть диктувати жінкам та дітям їх дії. Саме завдяки такому способу експлуатації сексуальності іншої особи "клієнт" задовольняє свої бажання, залишаючись невідомим і уникаючи відповідальності. Жінки та діти виставляються не як люди, а як товар цієї принизливої торгівлі. Беручи до уваги швидкість, з якою він розвивається, цей феномен необхідно вивчати, а не відмахуватись від нього.

Ще одна проблема, на яку суспільство не може заплющувати очі, — СНІД. Ця хвороба нині найнебезпечніша для населення і навіть загрожує загибеллю людства на планеті. Темпи поширення ВІЛ-інфекції в Україні найстрімкіші порівняно з усіма країнами СНД. Не останню роль у поширенні "чуми XXI століття" відіграє моральна і сексуальна розбещеність населення. Проституція є одним із каналів цього тяжкого захворювання. У той же час профілактика цієї невиліковної хвороби доволі проста і залежить від освіченості наших громадян та їх зваженої сексуальної поведінки.

 

Вісті з полів "червоних ліхтарів"

 

За останні п'ятнадцять років з України виїхало до півмільйона жінок у віці до 30 років. Сьогодні українки знову "впереди планети всей". Та чи маємо ми цим пишатися — може, в черговий раз плакати треба? Це ж у нашому менталітеті... Але за вікном — XXI століття, за свою історію нація вже повинна була б і відплакатись та роздивитись навколо і поцікавитись, як вирішують це питання в інших країнах.

В Україні виник стереотип у ставленні до таких жінок, який зводиться до того, що "вони самі винуваті, знають, на що йдуть". У світі ж по-різному ставляться до проституції: від офіційного визнання такої діяльності справою кожної людини, дозволу займатись нею та відкривати будинки розпусти — до повної її заборони, застосування найжорстокіших заходів правового характеру до проституток та осіб, які сприяють існуванню і поширенню проституції.

У Сполучених Штатах, наприклад, такої проблеми, як торгівля жінками, не існує, бо американці своїми жінками не торгують. Вони забезпечені стабільним заробітком у власній країні, тому й не шукають його за кордоном. Та й заняття проституцією там карається дуже суворо. Навіть клієнт, який шукає собі повію, підлягає кримінальній відповідальності.

Цікаво, що і в нашій столиці серед "жриць кохання" зовсім мало киянок —дається взнаки відносна відсутність безробіття і порівняно високі зарплати. На "панель" прийшли жінки зі Сходу і Заходу України, а також мешканки сонячного Криму, тобто проблемних регіонів. Головна причина їх участі у цьому ремеслі — нестача грошей, однак молодше покоління путан серед причин дедалі частіше називає постійне побиття вдома п'яними батьками, недвозначні домагання вітчима або ж просто бажання змінити обстановку.

Дещо по-іншому вирішується це питання в Голландії, яка вже давно набула репутації країни всеосяжної толерантності й безпрецедентного лібералізму. Там дозволено багато чого з того,  що в решті країн категорично заборонене: легальні легкі наркотики й проституція, юридично дозволені одностатеві шлюби. Голландська вседозволеність "зашкалює" і набуває, на наш погляд, загрозливих форм.

Мабуть, як завжди, істина знаходиться посередині. Сьогодні ставлення до проституток у більшості європейських країн є відносно терпимим. Ці країни мають значний досвід боротьби з правопорушеннями у сфері моралі.

Розгублена Феміда

Таким чином, питання боротьби з поширенням проституції переміщується вже до сфери моралі і виховання. Запобігання цьому негативному явищу повинно здійснюватись шляхом роз'яснювальної роботи про шкоду такої діяльності разом з комплексом соціально-економічних та освітніх заходів.

Варто також враховувати і те, що міжнародна організація праці офіційно визнала роботу у "секс-індустрії" одним із видів праці.

Фахівці вважають, що насамперед потрібно вести боротьбу із тим, щоб проституція не стала об'єктом корисливої злочинної діяльності третіх осіб. В Україні кримінальна відповідальність за заняття проституцією скасована. Тепер путани, яких затримували навіть кілька разів поспіль, відбуваються адміністративними протоколами та штрафами (затриману вперше повію можуть просто попередити або оштрафувати на суму від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). Однак за створення або утримання місць розпусти і звідництво, як і за сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією (ст.ст.302 та 303 Кримінального кодексу України), передбачено досить суворі покарання. Головна проблема боротьби з цим злом полягає в тому, що більшість статей Кримінального кодексу, які регламентують відносини у сфері суспільної моралі, практично не працюють, боротьба із сутенерством та звідництвом ведеться рейдами і переважно зводиться до виявлення і припинення діяльності квартир-борделів та затримання "нічних метеликів". За минулий рік в області було порушено за вказаними статтями до трьох десятків кримінальних справ. Як вважає ще одна чернігівська путана Лена, в минулому випускниця педагогічного інституту, котра більше десяти років "сіяла розумне, добре, вічне" в готелях міста, зараз в обласному центрі працювати стало більш ризиковано. Але на матеріальні статки вона не скаржиться і готова в разі легалізації своєї діяльності сплачувати податки. ***

Поки ж у суспільстві обговорюються аргументи "за" і "проти" легалізації проституції, тисячі дочок України "гнуть спину" на "плантаціях кохання" в країнах апельсинів та інжиру, а на батьківщині будь-хто може зателефонувати за вказаними в газетних оголошеннях номерами й почути приємний голос: "Бажаєте познайомитися з гарними дівчатами?"...

 

Анатолій ШАЦЬКИЙ.

 

«Сіверщина», 16 лютого 2007 року

 

Останні новини

Надавачі правової допомоги Чернігівщини сприятимуть реалізації прав землевласників 18:05

В Чернігові 12 вересня 2017 року відбувся тренінг «Врегулювання земельних відносин в місцевих громадах» для представників бюро правової допомоги та громадських активістів Чернігівської області.

Правозахисники сприятимуть проведенню вільних та чесних місцевих виборів 18:40

Консультування виборців та кандидатів, публічні лекції в громадах та тренінги для членів дільничних виборчих комісій – це лише частина із заходів, які проведе Всеукраїнська коаліція з надання правової допомоги задля сприяння проведенню прозорих та чесних перших виборів у новостворених об’єднаних територіальних громадах.

На Волині обговорили механізми посилення доступу до правосуддя для вразливих іноземців 19:27

29 серпня 2017 року в м.Луцьку відбулося засідання круглого столу щодо налагодження співпраці між державними, правоохоронними, судовими й іншими установами та неурядовими організаціями задля забезпечення доступу до правосуддя для шукачів притулку, мігрантів та інших вразливих груп іноземних громадян в Україні.

Чернігівці і переселенці отримали грантову допомогу для розвитку самозайнятості та мікропідприємництва 15:24

Впродовж липня-серпня 2017 року в Чернігові відбулися захисти бізнес-планів учасників проекту «Сприяння відбудові та сталому розв’язанню проблем ВПО та постраждалого від конфлікту населення в Україні», що реалізується за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Дієвій інтеграції учасників АТО на рівні громад Чернігівщини сприятимуть правозахисники 18:25

Новий проект, що втілюватимуть кілька партнерських громадських організацій, націлений на те, щоб учасники АТО та члени їх сімей змогли навчитися самостійно захищати свої права, вирішувати психологічні проблеми. Проект також сприятиме дієвій інтеграції військовослужбовців на рівні громад.