Tweet

Нещодавно їм вдалося припинити діяльність організованого злочинного угруповання, яке продало в трудове рабство до сусідньої держави більш ніж десять наших співгромадян. Ділки отримали заслужене покарання — від 4 до 8 років позбавлення волі... Про кілька випадків зі своєї практики розповів старший оперуповноважений відділу з боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, капітан міліції Володимир Олійник.

—         На початку цього року ми повернули з Москви 18-річну дівчину з Корейського району, яку примушували займатися проституцією. Поїхати ж до російської столиці заробити грошей її вмовив москвич, який часто приїжджав на Чернігівщину. Першою на сполох забила мати потерпілої, коли дочка не повернулася додому через два тижні, як обіцяла. Нам довелося докласти чималих зусиль, щоб повернути «заробітчанку» на батьківщину. А її фото й зараз можна побачити на одному з багатьох сайтів, які пропонують секс-послуги. Крім цієї дівчини, росіянин вивіз «на заробітки» ще двох дівчат з цього ж району, яких теж вдалося повернути додому. А ось інша потерпіла поїхала заробити в Туреччину, їй пропонували роботу офіціантки. Та коли дівчина (назвемо її Яною) приїхала на місце призначення, у неї відібрали документи і, як і в попередньому випадку, примусили займатися древньою професією. Коли Яна зрозуміла, в яку халепу потрапила, то відправила СМС своєму хлопцеві, а той вже прийшов до нас... Ми зв'язалися з відповідною службою в Туреччині, а Яна продовжувала надсилати СМС-ки, за якими згодом і встановили її місцеперебування. Будівлю оточили, торговців заарештували, а Яну депортували в Україну.

—         Але ж продають людей не тільки заради сексуального рабства...

- Так, минулого року з трудового рабства повернулося кілька жителів Менського району, їх вивезли у Бєлгородську область на будівництво. Не платили зарплатні кілька місяців. У кого залишалися гроші, повернулися додому автобусом чи потягом, решті довелося йти додому пішки... Зараз кримінальні справи, порушені проти «работоргівців», розглядаються у суді.

—         Тобто потерпілі звернулися до вас із заявою, ви з’ясували усі обставини і порушили справу?

— Та що ви! Я працюю в цьому відділі вже третій рік, і жоден із колишніх «рабів» добровільно заяви не писав. Про такі випадки ми дізнаємося з власних джерел, проводимо бесіди з потерпілими та роз'яснюємо їхні права на звернення до міліції. Інколи від моменту злочину і до порушення справи може минути кілька років. А довести справу до суду ще складніше, бо за цей час потерпілі забувають, що вони казали, а на суді треба розповідати все: і як вони, "вербувальники", до вас підійшли, і що сказали, що ви відповіли, чим вас везли, чим годували, скільки вам заплатили тощо. Буває й таке, що жертви взагалі не пам'ятають, що писали заяву... Крім того, всі перерахування грошей таким продавцям йдуть через банк, а банки зазвичай посилаються на банківську таємницю і відмовляються надавати нам інформацію, її дають тільки за рішенням суду, а рішення суду може бути тільки після порушення кримінальної справи. Справу ж не можна порушити без доведеного факту продажу, а довести його можна тільки завдяки роздруківці банківських операцій... А це таємниця. Тож виходить таке собі замкнуте коло. Та ми робимо все можливе, щоб довести такі справи до їхнього логічного завершення. І підтвердження тому — нещодавній процес над торговцями, де ділки отримали реальні терміни ув'язнення.

—         Тож работоргівля процвітає?

—         Ні. Із 2005 року, можливо, завдяки нашій роботі, а можливо, інформації у пресі, цих злочинів значно поменшало... Та все одно випадків торгівлі людьми, особливо з метою трудової експлуатації, у нас, на жаль, поки що вистачає... Тож без роботи ми точно не залишимось.

«Гарт», 25 червня 2010 року