Tweet

Наприкінці січня Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України спрогнозував, що до 2025 року Україна може перетворитися на пустелю, заселену африканцями та азіатами.

Заввідділом міграційних досліджень Інституту демографії Олексій Позняк сказав, що темпи падіння чисельності населення дуже помітні в декількох центральних і північних областях.

— Особливу тривогу викликає Чернігівська область, — сказав він. —За нею — Сумська, Кіровоградська, Луганська. За середнім варіантом прогнозу, до 2025 року населення України зменшиться на 5-7 відсотків, а перелічені області — на 18-20 відсотків. Тож загроза обезлюднення територій, на жаль, не вигадка і не страшилка.

До 2025 року дефіцит робочої сили стане колосальним. Згідно з прогнозами, в Україну малими партіями залучатимуть переважно мігрантів з Африки та Південно-Східної Азії.

Категоричніша у прогнозах заступник начальника головного управління статисти в області Катерина Свистун.

— Якщо так продовжуватиметься і далі, то до 2060 року Чернігівщина може зникнути з карти України, — стверджує вона.

Тривалість життя мешканців області, за даними 2008 року, становить 66,8 року (причому для жінок — 77,4, а для чоловіків — 59,9), для жінок та чоловіків села — 73,2 та 55,6 року відповідно. Переважна більшість чоловіків у регіоні не доживає до пенсійного віку.

— Чернігівську область потрібно оголосити зоною демографічної катастрофи і запроваджувати тут державні програми. Демографічну кризу швидко не подолаєш, це не економіка, яку можна відновити за кілька років, — підкреслила Катерина Йосипівна.

Про які інвестиції можна питати губернатора такої депресивної провінції? З іншого боку, менше народу — більше кислороду, нехай бережуть нас, цінують, і виплачують ставку (добру, яку начальства!) тільки за те, що ми є і залишаємось носіями унікального генофонду (гени — це такі маленькі зарази, що роблять волосся світлим, очі голубими, шкіру білою). А ще ми носії традиції північної України. За це теж хай дають ставку! От тоді ми розмножимось, не гірше китайців.

Тим більше, що на Чернігівщині сприятливий для життя клімат. Хіба що влітку ґедзі кусають. А так — нічого не заважає.

Промисловості великої нема, значних покладів нафти, газу, вугілля, руд та інших копалин немає. Ліс є, хоч і не стільки, як у Росії чи Канаді. Землі — не рівня чорноземам центральних областей, але картоплі вистачить прогодуватися.

Правда, з огляду на клімат, який щороку спекотнішає, займатися сільським господарством стає вигідніше. Пшениця гарна росте. Якщо є зерно, буде й худоба. У нас є багато луків, близько вода. На півдні крупні скотарські господарства витрачають масу енергії на добування води й охолодження корівників.

Знову ж таки, якби зібрати все наше начальство та продати китайцям, був би толк, ще й який. Вони б там влаштували обмеження китайської народжуваності, а ми б гроші за це одержували.

Мрії-мрії. На Чернігівщині треба створювати вільні економічні зони, знижувати податки, заманювати підприємливих, здорових і непитущих чоловіків. Можливо, що серед них усе більше попадатиметься чорнота жовтошкірих. Зате вечорами, після трудового дня, збиратиметься сім'я: біла мама, чорний чи жовтий тато, десяток діток-метисиків. Їстимуть вареники з сиром, а потім до ночі співатимуть «Ой у вишневому садочку».

Геннадій Гнип, тижневик «Вісник Ч» №6 (1292)