Tweet

Чернігівці, прикуті до інвалідних візочків, не можуть зайти ані до магазинів, ані до аптек, ані до ресторанів та навіть державних установ і лікарень. Здолати навіть кілька сходинок на колясці просто нереально. Але терпіти далі люди не збираються — вони зійшлися разом, щоб змусити і владу, і бізнес пристосувати місто для них. Перших до відповіді покликали головних архітекторів міста та області — Сергія Калюжного та Олександра Грицая.

Один квартал у візочку — непростий шлях

Дмитро Бруй мешкає на Київській, 2. Від кафе поблизу кінотеатру «Дружба», де зібралися поговорити про безбар’єрний (чи все- таки бар’єрний?) Чернігів інваліди, це всього один квартал. Однак для мами Дмитра Алли Євгеніївни, яка штовхає сина в інвалідному візочку, цей шлях дуже непростий. Пройти цю саму дорогу з Дімою та відчути, як бордюри чи сходи, яких ми навіть не помічаємо, можуть стати нездоланною перешкодою, голова об’єднання інвалідів «Шанс» Світлана Федорова запропонувала головним архітекторам міста та області.

Олександр Грицай, виконувач обов’язків начальника обласного управління архітектури й містобудування, відмовився, не роздумуючи. А от Сергій Калюжний, начальник такого ж міського управління, погодився.

З трудом відчинилися двері кафе. Пощастило — пандус зручний. Впевнену ходу зупинив перший же невеличкий бордюрчик (навіщо він на рівному майдані біля «МегаЦентру»?) Дуже проблематично подолав Сергій Калюжний із Дімою і ґанок самого торговельного центру — колеса візочка застрягали у вибитій плитці. Поворот — ще один бордюр. Кілька десятків метрів… і все! Дорогу перегородили сходи, на яких і здорова людина легко зламає ноги. Пройти далі неможливо. Шляхи об’їзду закрив паркан — будується новий торговий центр, якому нема діла до того, що мамі Дмитра тепер треба обходити чимале коло, щоб із сином потрапити додому. Сергій Калюжний напружений і, очевидно, приголомшений — такі прості, здавалось би, речі псують життя.

«На наших тротуарах за рік ламаємо по три візочки»

Подібні труднощі щодня долають сотні чернігівців. Серед них — і маленька Настя Лалетіна, яка не ходить практично з народження, та все ж… танцює у візочку!

— Навчається Настя вдома — до нас приходять вчителі. Ось на перше вересня приїхали до школи подарувати класному керівнику квіти біля дверей, поспілкувалися з дітьми й поїхали. Клас на третьому поверсі — туди ніяк не зайдеш, та й у школі нічого не пристосовано, — розповідає Надія Олександрівна, бабуся Насті. — Так само й до магазину вона зайти не може. Даю гроші їй на морозиво, вона просить інших дітей, щоб купили. В лікарню їдемо — на другий поверх несу на руках. Їй уже 11 років, тож поки якось можу донести, саджу її на перила, відпочиваю. А як далі? Бордюри такі височенні, що за рік ламається три візочки — підшипники летять. А видають його один на два роки. Зламався — все, сидимо на підвіконні й не виходимо. Так це в себе на Шерстянці. А в місто вибратися взагалі проблема. Настуня займається танцями в міському Палаці культури. Підземний перехід здійснюємо на руках — несу й онучку, й коляску. А далі — пішки, через усі бордюри, по ямах на тротуарах.

У старих будівлях облаштувати пандуси практично нереально?

Чернігівці, прикуті до візочків, не розуміють, чому на них ніхто не звертає уваги. Місто не пристосоване для них, їм самим доводиться пристосовуватися. Як повернути ситуацію та змусити і владу, і власників бізнесу зважати на тих, кому й так непросто, вони питали у людей компетентних — архітекторів міста та області.

Державні будівельні норми категоричні: в кожному приміщенні громадського призначення має бути хоча б один вхід для людей у візочках. На те, щоб облаштувати пандус, не потрібно виділяти земельну ділянку, не потрібні й містобудівні умови. Здається, й сама конструкція не така вже й дорога. Але власники бізнесу найчастіше про них просто забувають.

— При новому будівництві, коли все проектується з нуля, передбачити пандуси — не проблема. А от у наявній забудові в багатьох випадках це проблематично. Наприклад, якщо цоколь висотою 1 м, то довжина пандуса має бути не менше ніж 12 м. Виходить, у нас все місто буде в пандусах. І навіть здоровим пішоходам ніде буде пройти по тротуару. Навіть у міській раді спорудити пандус просто неможливо технічно, — зазначив головний архітектор Чернігова Сергій Калюжний.

Практично не передбачаються кошти на влаштування пандусів і в державних установах, підтвердив виконувач обов’язків головного архітектора області Олександр Грицай. За його словами, цими питаннями держава почала займатися тільки з десяток років тому. А це, на думку посадовця, надто короткий термін, щоб переробити все збудоване за попередні півстоліття.

Лише одна вулиця пристосована для інвалідів. І то ще не цілком

Ще до одного болючого питання — облаштування з’їздів на тротуарах та й взагалі їх ремонту — дійшли тільки тепер. Поки в місті є одна-єдина вулиця, на якій принаймні планували зручність для інвалідів. — При реконструкції вулиці Проектної враховано спуски, пониження бордюрів. Це перший об’єкт дорожної мережі, реконструкція якого враховує вимоги доступності для маломобільних груп населення, — каже Олександр Грицай.

А на здивування інвалідів, які й досі ледве спускаються там із високих бордюрів, посадовець пояснив: — Реконструкція ще не завершена — там повинен бути ще один шар асфальту, тоді й буде зручно. Надії на те, що хоча б спуски з асфальту зроблять на інших чернігівських шляхах, поки не великі. Посадовці пояснили: потрібна проектна документація на поточний чи капітальний ремонт кожної вулиці, де і враховувалися вимоги доступності.

Штраф 90 тис. грн. Але ніхто його не платить

Новий закон про відповідальність за правопорушення у сфері містобудування передбачає серйозні штрафи. Наприклад, архітектор, який не запланував на об’єкті пандус, може заплатити 90 тис. грн. Але головний архітектор області зізнається: не чув, щоб такі штрафи на когось реально накладали. І це, незважаючи на те, що пандус, принаймні нормальний, у чернігівських кафе, магазинах, ресторанах — скоріше щасливий виняток.

— Проектна організація має розробити документацію, забудовник побудувати, інспекція прийняти в експлуатацію, і все — враховуючи вимоги щодо доступності. Але це на декларативних засадах. Усі розуміють і мають виконувати закон, але чи це завжди так — мені не відомо. На ті об’єкти, що вводилися в експлуатацію років 10 тому, вплинути якимось чином сьогодні не може ніхто, — зауважив Олександр Грицай.

Раніше можливість приймати до експлуатації нові об’єкти мало управління архітектури та містобудування. Тобто місцева влада могла хоч якось тиснути на тих, хто про інвалідів не подумав. Сьогодні ж ці функції в Державної архітектурно-будівельної інспекції області.

Достукатися до спеціальної інспекції неможливо!

Отже, зараз інспекція фактично є єдиною установою, що може хоч якось вплинути на ситуацію. Мабуть, саме до цієї структури інваліди й могли б поскаржитись на відсутність пандусів. Однак пробитися до інспекції просто нереально! Навіть журналістам. Кілька тижнів наполегливих дзвінків і візит до державної установи не дали результатів — начальник служби Михайло Щерба так само недоступний, як і більшість магазинів та кафе міста для людей у візочках.

Тому дізнатися, як приймають в експлуатацію об’єкти з неймовірної крутості пандусами, а то й зовсім без них і чи покарали хоч когось у нашому місті за невиконання вимог закону, так і не вдалося.

І от парадокс: у будівлі самої інспекції пандуса теж нема!

Однак чернігівські «колясочники» та їхні родини не зневіряються. Вирішили: змусять можновладців звернути на себе увагу. Якщо ті, кому це годиться за посадою, не помічають недоліків у міській архітектурі, вони самі їм укажуть — сфотографують та створять в Інтернеті карту доступності Чернігова. І вже з цією картою вимагатимуть, щоб проблемних місць ставало менше — поступово, об’єкт за об’єктом.

А якщо їхні благання про допомогу і далі ігноруватимуть, то обіцяють посадити у візочки чиновників. Хоча б на кілька годин. І влаштують тур містом. Щоб відчули себе у шкурі тих, для кого кожен метр пересування — серйозне випробування.

Ольга ЧИЖОВА, "Чернігівські відомості", №37, 11 вересня 2013 року