Tweet

Сьогодні захисників Вітчизни цікавить питання, як захищені їхні трудові й соціальні права. Чи зобов’язані їм зберігати робоче місце у випадку призову, хто повинен платити їм зарплату і що на них чекає після того, як усе це закінчиться.

До 1 квітня 2014 року мобілізованих співробітників ніщо не захищало — результатом призову на військову службу було звільнення на підставі ч. 3 ст. 36 КЗпП. Воно, звісно, передбачало виплату такому співробітнику вихідної допомоги в розмірі одного місячного заробітку. Але подібну «гарантію» навряд чи можна було назвати суттєвою і значущою.

З прийманням і набуттям чинності Закону від 27.03.2014 №1169- VII мобілізованих працівників звільняти заборонено. Віднині права таких співробітників захищені ст. 119 КЗпП України, згідно з якою працівникам, призваним на військову службу в зв’язку з мобілізацією, на особливий період, але не більше одного року, гарантується збереження місця роботи, посади і середнього заробітку.

Спочатку ця норма стосувалася лише тих, кого призвали на військову службу з 1 квітня. У зв’язку зі вступом у силу 08.06.2014 року Закону щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації Державна інспекція України з питань праці роз’яснила: всі працівники, звільнені з роботи у зв’язку з призовом на військову службу за мобілізацією, повинні бути відновлені роботодавцем на посаді шляхом відміни наказу про звільнення і внесення відповідних записів до трудової книжки й особової справи (особової картки) працівника.

Про факт відміни наказу про звільнення роботодавець зобов’язаний повідомити працівникові шляхом направлення йому за місцем реєстрації (фактичного проживання) листа із доданою копією наказу.

Отже, на сьогодні роботодавець не має права звільнити співробітника, призваного виконувати свій військовий обов’язок. Втім, є один нюанс — робоче місце, посада і середній заробіток гарантується тільки протягом одного року. А що буде потім — поки невідомо…

Та і сама гарантія не викликає особливого захвату. В Україні сьогодні дві третини співробітників отримують у кращому випадку «сірі» зарплати, а компенсувати роботодавець зобов’язаний тільки «білу» частину, з якої попередньо утримають податок із доходів фізичних осіб, єдиний соціальний внесок у повному обсязі, а, починаючи з 1 серпня, ще й військовий збір на потреби армії.

Слід віддати належне законодавцям і відзначити, що не можна звільнити не лише безпосередніх учасників бойових дій, але й працівників, котрі не виходять на роботу в зв’язку з переміщенням із районів проведення АТО, або тих, хто лишається в таких районах і не має змоги виходити на роботу в зв’язку з небезпекою для життя і здоров’я. На це в своєму листів від 08.07.2014 №7302/3/14-14/13 звернуло увагу Міністерство соціальної політики України. Тільки в листі сказано, що таких співробітників не можна звільнити за «прогул». Але для роботодавця немає перешкод, щоб звільнити такого працівника на іншій підставі, наприклад, «за власним бажанням».