Tweet

Термін «внутрішньо переміщені особи» (ВПО) почав активно використовуватися в Україні впродовж останніх півтора року. Непрості, а часто і трагічні події змусили багатьох наших співгромадян із Криму та Донбасу полишати рідні домівки, власне майно, коло професійної зайнятості й шукати притулку в тих місцях, де триває мирне життя, де їх не принижують за національною приналежністю чи з інших причин. За даними Міністерства соціальної політики, станом на 22 червня 2015 року в Україні офіційно зареєстровано 1 345 100 ВПО з Донбасу та Криму. Організація Об’єднаних Націй засвідчує, що за цим показником ми посіли дев’яте місце серед країн світу.

І хоча Україна приділяє цим питанням постійну увагу, отримує відповідну міжнародну допомогу, ефективного досвіду роботи з ВПО нам наразі бракує, негативні явища, які супроводжують вимушену міграцію, швидко подолати навряд чи вдасться. Люди-переселенці стали однією з найуразливіших категорій українського населення.

Водночас фахівці попереджають: для внутрішньо переміщених осіб суттєво зростає ризик потрапляння в ситуацію торгівлі людьми. Як їм уникнути небезпечних кроків у цьому напрямку, як захистити власні інтереси та права? Аби відповісти на ці та багато інших запитань і допомогти нашим співгромадянам убезпечити себе, Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда-Україна» провів соціологічне дослідження «Оцінка ризиків потрапляння в ситуацію торгівлі людьми для внутрішньо переміщених осіб в Україні». Його результати ми попросили прокоментувати президента Центру «Ла Страда-Україна», доктора юридичних наук, професора Катерину ЛЕВЧЕНКО.

– Наша громадська організація вже 18 років опікується питаннями попередження торгівлі людьми, – розпочала вона розмову. – І ми знаємо, що часто поширення цього ганебного явища спричиняє складна соціально-економічна ситуація в країні. Низька заробітна плата, безробіття, соціальна нестабільність безпосередньо впливають на те, що люди можуть опинитися серед жертв трудової чи сексуальної експлуатації.

Коли торік частина України була окупована Росією, коли розгорнувся воєнний конфлікт, нам пригадався досвід цієї складної роботи, бо було зрозуміло, що невдовзі й наші співгромадяни потребуватимуть такого ж захисту і підтримки.

І наприкінці грудня 2014 року – на початку січня 2015 року в партнерстві з Українським інститутом соціальних досліджень імені Олександра Яременка та німецьким проектом «OPEN for young women» (він надав фінансову підтримку) ми вирішили соціологічними методами оцінити серйозність ризиків потрапляння внутрішньо переміщених осіб в Україні в ситуацію торгівлі людьми, визначити, що насправді відбувається і як можуть розгортатися перспективи.

На жаль, сьогодні ми не маємо доступу на територію, яку окупувала Російська Федерація і де створені квазі-держави. Тож могли проводити дослідження лише з тими людьми, які виїхали з Донецької, Луганської областей, Автономної Республіки Крим.

Ми прагнули встановити основні чинники, що впливають на зростання ризиків потрапляння до ситуації торгівлі людьми для ВПО та членів їхніх сімей, визначити найбільш уразливі соціально-демографічні групи серед ВПО, їх міграційні настрої та готовність до нелегального працевлаштування.

Маючи більш-менш цілісну картину, можна вибудовувати стратегію подолання згаданих негативних явищ, запобігати їх появі в майбутньому.

– У яких регіонах проводилося дослідження, і чому обрали саме їх?

– Дослідження проводилося в 16 областях України – Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Запорізькій, Київській, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Харківській, Херсонській, Черкаській і Чернігівській та в місті Києві. Обрали їх через те, що тут, за статистикою, найбільша кількість ВПО.

Загалом було опитано 1403 респондентів. Із них 1000 осіб – це ті, хто виїхав із місць постійного проживання і перебуває на інших територіях (умовно – перша категорія опитаних), решта 403 особи залишали під час воєнного загострення свої оселі й повернулися до них після відновлення там контролю з боку України (друга категорія опитаних). Насамперед ідеться про Слов’янськ та Сєверодонецьк.

– З якими проблемами найчастіше стикаються переселенці і які наслідки вони мають?

– Передусім виникає чимало труднощів із вирішенням житлових питань, з пошуком роботи й додаткових заробітків. Знайти житло важко, тим паче – недороге. А виплати, які для ВПО виділяє держава, не є високими. Зважаючи на брак бюджетних коштів, годі сподіватися, що вони суттєво зростатимуть. На момент, коли проводилося дослідження, багато проблем виникало з оформленням соціальних виплат, субсидій, інших пільг, працівникам місцевих органів влади бракувало навичок для роботи з ВПО, не вистачало нормативно-правових документів для цього.

Досі залишаються проблеми з отриманням медичних послуг, особливо безкоштовних. Скажімо, діяльність лікарень розрахована на місцевих жителів, вони фінансуються з місцевих бюджетів. Так само є проблеми при влаштуванні дітей у дитячі садочки, до шкільних навчальних закладів. Їх треба вивчати та аналізувати, відповідні державні структури, органи місцевої влади мають реагувати на них, набувати досвіду для упередження.

Наразі всі ці негаразди можуть породжувати невпевненість і невдоволення серед ВПО, додавати розпачу чи зневіри. Не маючи можливості самотужки їх подолати, людина шукає найпростішого, з її точки зору, шляху. На жаль, часто він може призвести до протиправних дій, перетворити переселенця на жертву трудової чи сексуальної експлуатації.

– У яких регіонах ризик потрапляння в ситуацію торгівлі людьми особливо загострився?

– Дослідження цю проблему окремо не висвітлювало. Та наш Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда-Україна» має інформацію про факти торгівлі людьми з метою сексуальної і трудової експлуатації в так званих ДНР та ЛНР. Ми отримували декілька дзвінків на «гарячу лінію». Відповідну інформацію також відслідковуємо в ЗМІ. Але попри наявні повідомлення, доказової бази у нас нема. Мешканці згаданих територій навіть бояться звертатися від свого імені, посилаються на те, що постраждала їхня сусідка чи знайома. Хоча адреси нових відкритих борделів у Донецькій та Луганській областях громадяни нам надсилали. І повідомляли, що там перебували жінки, яких примушували займатися проституцією. Правоохоронні органи України доступу до цієї території не мають. На жаль, ця проблема на сьогоднішній день залишається невирішеною.

До речі, 21 травня Верховна Рада України ухвалила спеціальну постанову, котрою призупинила дію деяких статей Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод і Міжнародного пакту про громадянські і політичні права на українських територіях, які зазнали окупації та агресії з боку Російської Федерації. І таким чином поклала відповідальність за дотримання прав людини на державу-агресора, якою Росія була раніше визнана Верховною Радою. І це правильно, бо наша держава не має важелів, щоби контролювати, забезпечувати, захищати права людини на цих територіях.

– Як виглядають міграційні наміри ваших респондентів? Чи вони пов’язують своє майбутнє з Україною, чи прагнуть виїхати за кордон?

– Одразу скажу, що абсолютна більшість респондентів пов’язує своє майбутнє з Україною. На запитання, чи готові вони їхати за кордон для постійного працевлаштування, нам позитивно відповіли 10-12% респондентів. Серед цієї категорії найбільше жінок, які є головами домогосподарств (10,8%). Йдеться про їхню життєву стратегію, яка могла би допомогти вирішити питання з соціальним та економічним забезпеченням власних родин. Серед країн, куди наші респонденти готові були виїхати, найчастіше називали Російську Федерацію, Польщу, Німеччину, Італію.

Росія була і наразі залишається найбільшою країною призначення для українських трудових мігрантів. Цьому є об’єктивні пояснення: певне спільне минуле, відсутність мовних бар’єрів, легкість доступу, соціальні мережі, наявність родичів та знайомих, які там працюють, величезний попит російської економіки на дешеву робочу силу (не лише з України, а з усіх країн колишнього СРСР).

Але заразом саме в Росії найбільше наших співвітчизників потерпіли через торгівлю людьми. Це засвідчує статистика Міжнародної організації з міграції, а також Міністерства внутрішніх справ України, і нашого Центру «Ла Страда-­Україна».

У Російській Федерації фактично відсутнє комплексне законодавство щодо боротьби з торгівлею людьми. У них цей злочин криміналізований у Кримінальному кодексі, але окремого закону про боротьбу та попередження торгівлі людьми в РФ нема. Вона також не ратифікувала Європейську Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми. Тож на цей злочин там дивляться не так серйозно, як у європейських країнах або в Україні.

Європейські країни — це також великий ринок праці для українців, але туди потрапити набагато складніше. Хоча й там наші громадяни здебільшого працюють нелегально. Бо легально влаштуватися і в Європі, і в Росії дуже складно.

– Наскільки внутрішньо переміщені особи обізнані з проблемою торгівлі людьми? Можливо, вони потрапляють у зону ризику через власну непоінформованість?

– Ми ставили це запитання нашим респондентам. І виявили, що 72% тих, хто проживає на інших територіях, і майже 80% тих, хто повернувся в місця проживання, з проблемою обізнані. Мало це чи багато? З одного боку, цифри ніби великі, але, з іншого, треба зважити, що приблизно 20-30% ВПО не знають про проблему торгівлі людьми. І коли рахуєш, скільки людей стоїть за цими відсотками, то це сотні тисяч, отже, виходить, що рівень обізнаності в цьому питанні недостатній.

Зізнаюся: ми дещо розчаровані всіма цими результатами. Нам здавалося, що після стількох років ведення інформаційно-просвітницької роботи кожен член суспільства мав чути і знати про цю проблему. Можливо, сьогодні в інформаційному просторі більше уваги приділяється іншим соціальним проблемам – загибелі чи пораненню військовослужбовців, загрозі терористичних актів тощо. Але су­спільство не повинно забувати про наявні проблеми, за якими також стоять людські долі. Це й насильство в сім’ї, і торгівля людьми, і жорстоке поводження правоохоронних органів із затриманими, й ціла низка інших.

– Чи знають ВПО, куди звертатися по допомогу у випадках потрапляння в ситуацію торгівлі людьми?

– Зазвичай люди звертаються по допомогу до тих, кому довіряють і від кого сподіваються одержати підтримку чи пораду. Так от, серед респондентів, які проживають на інших територіях, у випадку потрапляння до ситуації торгівлі людьми по допомогу до міліції готові звернутися 57,5%, до волонтерських та громадських організацій – 8,9%, до соціальних служб – 8,7%, до друзів і знайомих – 4,6%. Серед респондентів, котрі повернулися до постійних місць проживання, по допомогу до міліції готові звертатися 55,6%, на «гарячу лінію» – 18,4%, до соціальних служб – 11,4%, до волонтерських, громадських організацій – 7,4%, до членів сім’ї – 6%, до друзів та знайомих – 5%. На жаль, в обох групах 31,5% респондентів не знають, куди звертатися по допомогу.

Це теж серйозний сигнал для органів влади, соціальних служб, громадських організацій, які опікуються згаданою проблемою. Думаю, результати дослідження повинні вплинути на коригування інформаційної роботи, на відповідну підготовку фахівців.

– Як результати вашого дослідження можуть допомогти українській владі на центральному та місцевому рівні, громадським організаціям налагодити ефективну роботу з внутрішньо переміщеними особами?

– Нині в Міністерстві соціальної політики України готується Державна програма протидії торгівлі людьми на 2016-2020 роки. Це дуже важливий і актуальний документ, який спрямований на тривалу та ґрунтовну роботу з реалізації державної політики у цьому питанні. Ми передали результати нашого дослідження до цього міністерства і сподіваємося, що вони будуть враховані в розробці згаданої Державної програми, інших соціальних програм з підтримки внутрішньо переміщених осіб.

Спільно з Мінсоцполітики та Офісом Координатора проектів ОБСЄ в Україні ми вже здійснили інформаційну кампанію, спрямовану на убезпечення від потрапляння в ситуацію торгівлі людьми. На територіях, які межують з окупованими, і тих, де багато переселенців, ми поширювали інформаційні плакати-листівки з правилами запобігання торгівлі людьми. А також вказували номер нашої «гарячої лінії», яка працює по буднях з 10.00 до 20.00 безкоштовно, зі стаціонарних телефонів – 0800-500-3350800-500-335 FREE. З мобільних телефонів – 386.

Деснянська правда