Tweet

Через деякий час її нещасна непутяща дочка пропала невідомо де, і вже кілька років за рішенням суду вважається померлою. Батько ж сиріт потрапив у іншу трагічну історію. 16 травня цього року він передав довіреність на продаж своєї квартири громадянину К. А вже через три дні власника квартири на смерть збила на вулиці машина. Во-дія-вбивцю знайти так і не вдалося... Через шість днів після трагічної загадкової автопригоди, знаючи про смерть довірителя, громадянин К. продав його квартиру своєму братові. Хоча, згідно зі ст. 248 Цивільного кодексу України, представництво за довіреністю мало би автоматично припинитись зі смертю особи, яка її видала.

А ще через два місяці брат перепродав квартиру новому власнику. Так сироти залишилися без спадщини. Причому вони, відповідно до ст.17 Закону України "Про охорону дитинства", мали право на успадкування майна батька у випадку його смерті. Адже дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права отримати у спадок їх майно. Щоб захистити онуків бабуся змушена була звернутися по допомогу до прокуратури.

В інтересах дітей-сиріт прокуратура області підготувала позов до суду про визнанні права власності в поряд ку успадкування та визнання договору купівлі продажу вказаної квартири недійсним. Вже розпочато попередній розгляд цієї справи Представник прокуратури бере участь у судовому процесі. Але швидкої розв'язки цієї історії чекати годі. Новий власник квартири налаштований не віддавати сирітську спадщину. Одна» і представники прокуратури області настроєн рішуче.

— Справи такої складності, — говорить начальник відділу представництва інтересів громадян і держави Е судах Чернігівської обласної прокуратури Лілія Федорченко, — завжди супроводжуються багатьма додатковими дослідженнями обставин і перевірками доказів. Ймовірні також апеляції. Однак, хоча ця справа буде важкою та довгою, права неповнолітніх ми захищатимемо до кінця.

Не житло, так хоч придане

Інша історія, подібна до вищевикладеної, вже закінчилась. І, на щастя, не найгіршим для дитини чином. У її героїні, 15-річної чернігівки, опікуном якої теж є бабуся, батько помер, але мати жива. Хоча матір'ю у кращому значенні слова цю жінку назвати важко. Адже мешкала її дочка вже не один рік у селі з бабусею, котра сама доглядала онуку. Однак напівсирота залишалася прописаною разом з матір'ю та ще двома родичами у міській двокімнатній квартирі. Це було єдине житло, на місце в якому могла б законно претендувати дівчинка. Могла б — якби рідня не вирішила її позбавити цього права.

Спочатку квартиру приватизували. Ні бабусю дівчинки, ні її саму про це не повідомили. Втім дитину, на перший погляд, не обділили: відповідно до свідоцтва про право власності на житло, їй відійшла одна п'ята частина квартири. Але не минуло й місяця, як мати дівчинки, діючи від імені доньки, але не ставлячи її до відома, разом з іншими співвласниками продала квартиру. Сироті з тієї оборудки не дісталося ні копійки. І при цьому було грубо порушено її права. Адже, згідно зі ст. 247 Сімейного кодексу України, дитина, над якою встановлено опіку або піклування, не втрачає права на користування житлом, у якому проживала до цього. Частиною З статті 17 Закону України „Про охорону дитинства" визначено, що без дозволу органів опіки і піклування батьки або особи, які їх замінюють, не мають права укладати договори, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Щоб захистити права неповнолітньої онуки, її бабуся прийшла до прокуратури. Там підготували позов до суду і виступили на боці ошуканої дитини. Суд вже задовольнив позовну заяву прокурора про визнання цього договору купівлі-продажу квартири недійсним. І врешті-решт сторони домовились компенсувати дівчинці вартість її частини квартири грошима.

Щоб позбавити батьківських прав, чоловіка розшукували по всій Україні

Поновлення прав дітей на житло — лише одна, хоч і велика, частина справ, якими займається прокуратура в інтересах неповнолітніх. Іншу чималу їх частину складають справи "пенсійні". Річ у тому, що відсутність у дитини батьків або одного з них є підставою для надання цим неповнолітнім матеріального забезпечення (пенсії) та пільг, передбачених законодавством України. Але життєві ситуації бувають такими, що навіть ці питання вирішуються лише після втручання прокурора.

Наднизьке матеріальне забезпечення одної із першокурсниць не залишило байдужими викладачів одного з сільськогосподарських технікумів області. Дівчинка вступила до цього навчального закладу після школи-інтернату і, як напівсирота, отримувала стипендію у розмірі 105 гривень. Але у технікумі бачили, що інших джерел для існування дитина не має. Що можна було зробити у цій ситуації? Був вихід — надати їй статус "дитини, позбавленої батьківського піклування". Це право на повне державне забезпечення та певні пільги. Але у дівчини та її менших брата і сестри, які залишилися в інтернаті, за документами значився не позбавлений батьківських прав батько. Чомусь цього не було зроблено за кілька років перебування дітей у інтернаті. Але для того, щоб позбавити чоловіка цих прав, його потрібно було ще знайти. А як знайдеш того, хто роками „бомжує" невідомо де? Після відповідних звернень до розшуку зниклого "татуся" підключилися співробітники прокуратури області.

Пошуки були настільки заплутаними, що згодилися б для окремого детективу. Було відоме лише повне ім'я та колишня адреса батька. Однак через деякий час вдалося вийти на слід „бомжа" у Києві. Першу "ниточку" дав знайдений з величезними зусиллями син цього чоловіка від першого шлюбу. "Можливо, помер у київській туберкульозній лікарні №2", — сказав він. Зателефонували туди. Тут пошуковцям з прокуратури області посміхнулась удача. Виявилось, не помер цей пацієнт, а живий і навіть зараз перебуває на лікуванні.

Ніякого бажання піклуватись про своїх дітей він не виявив, що й підтвердив письмово. Звичайно, радісного в цьому мало. Але це хоча б дозволить його трьом покинутим дітям одержувати більшу державну допомогу і більш упевнено дивитися у майбутнє. Адже у минуле (колись ці троє дітей були покинуті на київському вокзалі) краще не озиратись.

Валерій ЛИТОВЧЕНКО

«Гарт», 1 грудня 2005 року