Tweet

Майже за Данте

Журналістські матеріали, які публікуються на сторінці „Закон і беззаконня", досить часто закінчуються фразою: „Зловмисника затримано. Він перебуває у СІЗО". Слідчий ізолятор — це свого роду чистилище, після якого людина або повертається до втраченого „раю" на волю, або потрапляє у „пекло" виправного закладу. Хоча знаючі люди стверджують, що перебувати в „чистилищі" навіть важче, ніж у самому „пеклі".

Мої „Вергілії" у цій подорожі — заступник начальника СІЗО майор внутрішньої служби В'ячеслав Козка та в.о. заступника начальника Управління Держдепартаменту України з питань виконання покарань в області Олександр Гужва пояснили це тим, що особи, які перебувають в СІЗО, перебувають в умовах в'язниці. Умови тримання тут жорсткіші, ніж у колонії. Крім того, важливу роль відіграє психологічний клімат: 95 відсотків заарештованих — люди, чиї справи розслідуються чи перебувають на розгляді у суді, тому серед них і відчувається велика нервова напруга.

— Коли людина вже отримала строк і потрапила до колонії, вона знає про своє майбутнє на найближчі роки, — говорить В'ячеслав Козка. — А тут її доля поки що не визначена. Це й змушує контингент гостріше на все реагувати. Але наші співробітники стежать, щоб не допустити жодних інцидентів. Це нам вдається.

Сьогодні в Чернігівському СІЗО перебуває понад 400 заарештованих і засуджених осіб. Охорону, порядок і життєдіяльність в ізоляторі підтримують 150 чоловік.

Ще кілька років тому тих, хто перебував у СІЗО, було в два-два з половиною рази більше. Але з відкриттям такого ж закладу у Новгороді-Сіверському проблема переповненості камер була розв'язана. На сьогодні в одній камері перебуває від шести до десяти осіб. В камерах для неповнолітніх — до 5 чоловік. Перебування в СІЗО залежить від багатьох чинників, усе вирішує суд. Тож термін „відсидки" може бути від кількох днів до кількох років. Наприклад, члени прилуцької банди, на рахунку якої більш ніж десяток убивств, сидять тут вже понад два роки. І це ще не рекорд. Втім, незважаючи на це, інтенсивність зміни ув'язнених в ізоляторі досить велика, за день тут може „перевернутися  кілька десятків чоловік.

Підйом о 6 ранку. Вранішній туалет, заправка нар. Сніданок. Далі виїзд на суд чи виклик до слідчого. Година на обід. Знову спілкування із слідчими, адвокатами тощо. Якщо у цьому є необхідність. Годинна прогулянка на свіжому повітрі. Вечеря. До речі, під час візиту мені довелося потрапити на кухню ізолятора. Там якраз готувалася вечеря. Того дня в меню була горохово-пшоняна каша з рибою і чай. Нарікань на харчування немає. Наведу лише один приклад. На один день кожен ув'язнений отримує три четверті буханки хліба. За день ув'язнені з'їдають 200 кілограмів хліба. Його сюди привозять із 44-ї жіночої колонії, але в СІЗО зараз пробують випікати власний. Свіжий він досить смачний. Крім того, заарештовані (засуджені можуть отримувати передачі, їх кількість не обмежена. Якщо є щедрі родичі, то отримуй „торбу" з дому хоч і щодня. Якщо в ув'язненого є на рахунку гроші, то можна купувати все необхідне в магазині СІЗО. Але таких щасливчиків небагато. Закінчується день вечірнім туалетом. О 22 годині відбій. Життя в СІЗО йде за чітким графіком. Хоча звичайного вільного часу на обдумування своєї подальшої долі більш ніж досить. З доступних розваг — телевізор (він є мало не в кожній камері), якщо рідні принесуть, настільні ігри, преса, книги. Дехто, у кого є гроші, навіть передплачує газети. Тут, справді, багато читають, в особливій пошані юридична література. Майже кожен за час тривалого перебування в ізоляторі так чи інакше отримує певні юридичні знання.

Несподівана зустріч

І хоча більшість з тих, хто перебуває в ізоляторі, потрапляє в нього не вперше, багато хто проходить тут, так би мовити, „початковий курс" „тюремних університетів" — вивчає писані та неписані правила виживання у світі за ґратами. В-першу чергу, це неповнолітні. Щоб неповнолітньому потрапити до слідчого ізолятора, треба "постаратися". Як правило, для цієї категорії суд обирає запобіжний захід у вигляді арешту, коли „дітки" скоюють тяжкі та особливо тяжкі злочини. За згоди адміністрації СІЗО я зустрівся з кількома такими підлітками. З п'яти хлопців двоє вже були засудженими за вбивства. Один з них, як пізніше з'ясувалось, виявився навіть "героєм" публікації „Гарту". Чесно кажучи, важко було дивитися в очі підлітка, який своїм нелюдським вчинком перекреслив своє майбутнє. Очевидно, розуміння, що тепер за ґратами доведеться провести понад десять років, почало приходити до нього. Похилена голова, згаслий погляд...

У спілкуванні підлітки дуже стримані. Але мені все-таки вдалося дізнатися, що скарг у них на адміністрацію немає. А того дня навіть було невеличке свято. На сніданок у них були пельмені. Наше спілкування проходило у приміщенні бібліотеки. Тут, до речі, з неповнолітніми проводяться заняття за шкільною програмою. Кілька разів на тиждень сюди на уроки приходять учителі. Крім того, за словами бібліотекаря СІЗО Тетяни Кадюшевої, хлопці тут можуть почитати газети й отримати книжки. Як правило, це твори, що входять до шкільної програми. Як говорить бібліотекар, хлопці читають з інтересом. Втім є й певні обмеження. Наприклад, неповнолітнім не видають сучасних кримінальних романів.17-річний Дмитро, невеличкого зросту худорлявий хлопчик, на вигляд дитина дитиною, засуджений на сім років позбавлення волі за вбивство (зарубав сокирою приятеля, посварившись з ним через музичні пристрасті, не хотів, щоб у його присутності слухали радіо "Шан-сон"), вперше прочитав тут „Останнього з могікан" Фенімора Купера.

Взагалі, для неповнолітніх у СІЗО бібліотека — невелика віддушина у безрадісному житті. І не тільки через уроки. Тут для них завдяки спонсорській допомозі Чернігівського жіночого правозахисного центру встановлено тренажер і тенісний стіл. Як розповів Дмитро, вони можуть двічі на тиждень пограти у теніс та „покачатись" на тренажері. Однак, незважаючи на всі ці блага, яких дехто з них міг і не бачити на волі, кожен з хлопців багато б віддав за те, щоб ніколи сюди не потрапити. Це вони й попросили передати своїм друзям на волю.

Трішки самореклами: серед газет, які лежали на столах в бібліотеці, була і підшивка „Гарту". За словами Тетяни Кадюшевої, газета користується популярністю у читачів цієї установи, велика за обсягом, цікаві теми, в тому числі — і кримінальні.

Хоч ти й ходиш, але все одно сидиш

Ось такий алогізм з відомого анекдоту. Він, на жаль, стосується не тільки тих, хто сидить, а й тих, хто їх охороняє. Якось працівники СІЗО підрахували, що, працюючи тут, половину часу так чи інакше вони проводять за ґратами. Грубо кажучи, відбувають строк. Зміна контролера триває 12 годин майже без відпочинку, він повинен ходіти коридором між камерами, постійно слідкуючи, щоб у камерах все було в порядку. Особливо не позаздриш тим, кому припадає чергувати у підвалі СІЗО, де знаходиться штрафний ізолятор. Сирі важкі стіни тиснуть не лише на тих, хто відбуває покарання. Велика відповідальність, важкі умови роботи, небезпека підхопити якусь заразу. (Туберкульоз загрожує не лише ув'язненим). І все це при, можна сказати, незначній зарплатні. За місяць рядовий контролер отримує в середньому 600-650 гривень. Тож не дивно, що в слідчому ізоляторі має місце кадрова проблема.

— У нашої служби своя специфіка, — каже В'ячеслав Козка. — Часто буває, що люди, які переводяться до нас після кількох років служби в міліції чи Збройних силах, просто не витримують і через деякий час звільняються.

Усім зрозуміло, що контингент, з яким доводиться працювати адміністрації закладу, „не святий". Буває, що молодим співробітникам доводиться докладати немало зусиль, щоб стримати емоції. Уявіть лише, що було на душі у нашого співробітника, у якого злодії обікрали квартиру, винісши з неї все, навіть одяг, коли він побачив на одному із заарештованих квартирних злодіїв свої туфлі та майку. Втім людина, яка витримала у нас більш ніж п'ять років і розуміє, що їй вже треба спокійно пропрацювати до отримання вислуги, починає ставитися до своєї роботи більш по-філософськи. Вона вже бачить в ув'язнених не лише злодіїв, яких треба стерегти, а ще й — людей.

Незважаючи на досить привітне ставлення адміністрації, перебування у стінах слідчого ізолятора справляє гнітюче враження. Аура цього закладу важка. Тож коли за мною клацнув замок і я опинився на тихій вулиці, полегшено зітхнув. Все! На волі!

ДОВІДКА:

Чернігівський слідчий ізолятор - пам'ятка архітектури початку XIX століття. Один з найстаріших виправних закладів в Україні збудований у 1806 році. А перший тюремний замок було побудовано на цьому місці ще у 1705 році. Три сотні років заклад виконував свої функції за всіх правителів і режимів. Серед відомих осіб, які свого часу перебували у його стінах, — В'ячеслав Чорновіл, генерал-втікач Олексій Пукач, родичі Юлії Тимошенко.

Валерій ЛИТОВЧЕНКО, «Гарт»