Tweet

Тухан Едієв закликав представників правоохоронних органів вживати всіляких заходів щодо припинення закликів до дискримінації та насильства над представниками національних і інших меншин, звернув увагу присутніх щодо необхідності законодавчих та адміністративних гарантій дотримання прав іноземців та меншин, а також наголосив на необхідності активізувати діяльність щодо виховання в молоді толерантності та нетерпимості до проявів фашизму та ксенофобії.

Ольга Веснянка, редактор порталу Xenodocuments.org.ua, тренер з прав людини під час виступу зауважила, що дослідження міжнародної організації Міжнародна Амністія в Україні свідчить про зростання кількості нападів на людей за расовими, етнічними або релігійними ознаками, що викликає занепокоєння. Вони мають широкий діапазон - від словесних образ до серйозних фізичних нападів та навіть вбивств. Крім того, будь-яка людина, яка не схожа на пересічного українця, підлягає численним перевіркам документів з боку міліції, що призводить до поборів або інших зловживань. Зростання кількості нападів створює атмосферу страху та невпевненості, особливо серед шукачів притулку та біженців. Міжнародна Амністія стурбована неадекватним реагуванням українських органів влади. Незважаючи на те, що в результаті критики з боку міжнародної спільноти були вжиті деякі заходи, представники уряду досі проявляють нерозуміння природи расової дискримінації та серйозності цієї проблеми в Україні.

Після виступу представника Міжнародної Амністії учасники семінару мали можливість переглянути та прокоментувати документальні  фільми  «Чистилище» та «Фортеця Україна» про становище мігрантів та  біженців в Україні.

Максим Буткевич, представник Ініціативи «Без кордонів» зазначив, що на сьогодні в Україні органи внутрішніх справ не проводять окремого обліку злочинів, скоєних з мотивів расової чи національної ворожнечі, або ж подібні злочини кваліфікуються як хуліганство; потерпілі не звертаються до міліції, вважаючи це марною витратою часу, не довіряючи їм, або через попередній негативний досвід спілкування, побоюючись їх; не існує комплексної неурядової системи моніторингу подібних випадків, яка давала б картину, бодай віддалено подібну до реальної – через відсутність налагодженої системи отримання інформації.  «Майже ніколи расистське насильство не закінчується судовим переслідуванням за відповідними статтями Кримінального кодексу, тому й неможливо і спиратися на статистику судових вироків. Отримання інформації про рішення суду також є дуже складним», - підкреслив пан Буткевич.