Tweet

Такого висновку дійшли монітори Національного превентивного механізму (НПМ) після відвідання вказаного закладу, вивчення умов перебування в ньому та спілкування з хворими і персоналом.

На час візиту працівників Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму та громадських моніторів в Левоньківській психіатричній лікарні перебувало 133 пацієнти з психічними розладами, з них 16 – недієздатні. Вони фактично роками проживають в лікарні: є люди, які там знаходяться уже по 20-30 років, що є кричущим порушенням, адже такі люди мають перебувати у психоневрологічному інтернаті. Щорічно їх відправляють до інфекційного відділення Чернігівської обласної психіатричної лікарні на тиждень і, приймаючи назад, заводять нову картку.

Левоньківська психлікарня розташована за 40 кілометрів від Чернігова в маленькому селі. Частина її пацієнтів безкоштовно працює по 7-11 годин на господарстві при лікарні (корівники, городи, майстерні). Персонал називає це працетерапією, однак фактично це експлуатація: працетерапія не може тривати так довго, крім того, в штатному розписі відсутні фахівці з реабілітації.

«Це не лікування, а трудове рабство. У цій лікарні розклад дня побудований для корів, а не для хворих. О 7-ій ранку пацієнти снідають і йдуть працювати», – зазначила голова Центру інформації про права людини Тетяна Печончик, яка брала участь у моніторинговому візиті.

Під час візиту монітори НПМ зафіксували багато інших порушень. Так, свої пенсії пацієнти або їхні рідні віддають медперсоналу. За ці кошти оплачуються не лише хліб та продукти (на харчування пацієнтів виділяється 6,56 грн на день: люди недоїдають і змушені купувати хліб за власний кошт), а й потреби лікарні: ремонт і будівельні матеріали, придбання постільної білизни тощо. За прання і ремонт білизни двічі на місяць пацієнти платять по 50 грн, при цьому в штаті є швачка, яка отримує заробітну плату, в тому числі й за ремонт одягу.

Приміщення лікарні старі (використовуються ще з часів, коли тут була панська садиба) і потребують ремонту. У палатах по 20 осіб – між ліжками важко пройти. Площа на одне ліжко менша, ніж в колонії – 2,2 м2, хоча за стандартами в таких закладах має бути принаймні 6 м2 на людину.

Четверо хворих лежали на ліжках просто в коридорі. Там не вистачало природного освітлення, люди були в неохайному стані.

Інший пацієнт знаходився на ліжку у саморобному заґратованому деревом приміщенні: як пояснив персонал, його ізолювали «через неохайність».

Туалетом у відділеннях може користуватись лише персонал, пацієнти ж навіть узимку користуються туалетом на вулиці. При цьому, 70 чоловіків вимушені користуватися вуличним туалетом, розрахованим на дві особи. Цей туалет не має дверей, і розташований таким чином, що під час прогулянки пацієнти та персонал можуть спостерігати, як той чи інший хворий справляє природні потреби, що є грубим порушенням права на приватність.

Для миття такої кількості чоловіків є лише одна душова кабіна та ванна, а влітку вони взагалі вимушені користуватися саморобним відкритим душем, розташованим прямо посеред прогулянкового майданчика.

Постільна білизна дуже брудна, подушки чорні і засмальцьовані (при цьому на складі лежить нова і чиста білизна, яка не використовується).

«Це означає, що або не миють людей, або не перуть білизну», – прокоментувала Олена Темченко, співробітниця Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого.

При цьому персонал лікарні повідомив, що чоловіків вони миють один раз на 10 днів, а жінок – один раз на 7 днів.

Хворі не мають змоги почистити зуби, бо в них немає зубних щіток. На думку персоналу, це зайве, бо «в них і зубів немає».

Пацієнти, які не працюють, фактично весь час перебувають надворі, навіть їдять на вулиці.

На майданчику їм нічим зайнятися, вони просто сидять або лежать на сколочених дощатих трапах на землі.

Фінансування на медикаменти є також вкрай недостатнім – всього 3,56 грн на добу на одну особу, як наслідок – у лікарні використовуються лише дешеві ліки: нейролептики першого-другого покоління. За цих умов навряд чи можливо домогтися прогресу у стані здоров’я пацієнтів. Тому недивно, що смертність у лікарні є високою – у жіночому відділенні за минулий рік вона становила 11%.

«Такі заклади не повинні існувати в 21-му столітті. Там порушені усі мінімальні стандарти поводження з людьми. Здається, персонал навіть за людей їх не вважає, реагуючи на наші зауваження словами: «Що ви хочете: вони ж психічно хворі!», – сказала Тетяна Печончик.

За результатами моніторингу готуються акти реагування Уповноваженого з прав людини, які будуть спрямовані керівництву Міністерства охорони здоров’я, Генеральної прокуратури та Чернігівської обласної державної адміністрації.

Прес-служба Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини