Tweet

Незважаючи на міжнародні зобов’язання України, права й свободи шукачів притулку в нашій державі досі носять формальний характер. Навіть звертаючись до судової гілки влади в інтересах іноземців, правозахисники часто зіштовхуються з упередженістю і несправедливістю суду в справах про поновлення порушених прав шукачів притулку та мігрантів.

Якщо на законодавчому рівні регулювання міграційних процесів в Україні зазнає поступових, нехай не зовсім досконалих, але все ж такі певних змін, то впровадження міжнародних стандартів в сфері захисту прав шукачів притулку та мігрантів на практиці є завданням не з легких. По-перше, це пов’язано з неможливістю повністю подолати пережитки радянських переконань у свідомості представників органів влади; по-друге, відсутність у представників суддівського корпусу певних знань та бажання впроваджувати і використовувати міжнародні стандарти в своїй роботі.

Практичний захист прав шукачів притулку і мігрантів в першу чергу знаходиться в руках судової гілки влади. Правозахисники постійно зіштовхуються з випадками грубих порушень адміністративними судами України матеріальних і процесуальних норм чинного законодавства в справах за участю іноземних громадян. Зокрема, головною проблемою залишається формальний підхід суду до справ цієї категорії. Упередженість і необ’єктивність суду є порушенням керівних принципів судочинства закріплених нормами процесуального законодавства.

Які ж саме чинники вказують на формальний підхід суду у вирішенні справ? Яскравим прикладом є викладення рішень і постанов зі справ щодо неврегульованих мігрантів за аналогією. Деякі молоді судді просто копіюють зміст постанов один одного з різних справ, змінюючи лише імена діючих осіб. Самі постанови часто не містять у собі жодних фактів по справі, що розглядається, не зазначені пояснення сторін, або взагалі рішення базуються лише на поясненні однієї сторони, зазвичай, представника влади (міграційної або прикордонної служб, МВС).

Слід наголосити й на іншій проблемі - недотриманням суддями регламенту судового процесу. Так, все частіше судді обмежують процесуальні права іноземців і їх представників, іноді до абсурду: обмеження часу дебатів, відмова в приєднанні документів, письмових доказів, фото до матеріалів справи, відмови у задоволенні клопотань, заяв тощо.

Неодноразово мають місце випадки неповідомлення іноземців та їх представників про час і місце розгляду справ. При цьому, другій стороні у справі відповідна повістка та ухвала про призначення справи до розгляду надсилалася належним чином. Також часто просліджуються махінації з надсиланням постанов суду після набрання ними законної сили. Коли постанова надсилається простим листом, і в разі виникнення проблем, суд посилається на погану роботу пошти. Після цього, правозахисники зазнають певних складностей у вирішенні питання про поновлення порушених строків.

Гострою проблемою залишаються адміністративні справи щодо накладання штрафу за незаконне перебування особи на території України, застосування адміністративного арешту до іноземців з тих самих причин, поміщення в пункти тимчасового перебування іноземців, примусове видворення тощо. За нашими спостереженнями, в цій категорії справ права та свободи мігрантів порушуються найчастіше як під час вирішення зазначених питань у судовому порядку, так і під час досудового слідства. Згідно із законодавством, коли відбувається затримання осіб, які порушили правила перебування на території України, державний орган, що здійснює затримання, має роз’яснювати мігранту його права, надавати за бажанням допомогу перекладача, кваліфікованого юриста. Натомість, органи внутрішніх справ, прикордонної служби, користуються тим, що затримані особи не володіють державною мовою, не знають законів, знаходяться під психологічним тиском. Використовуючи ці фактори на свою користь, представники влади незаконно змушують неврегульованих мігрантів підписувати документи, зміст яких вони, відповідно, розуміти не можуть. Надалі такі дії спричиняють ряд інших порушень прав і свобод людини. Зокрема, це гарантовані права людини на справедливий, об’єктивний судовий розгляд, право на оскарження рішень органів влади, судових рішень. Так, згідно норм чинного процесуального законодавства, особа має право, а іноді обов’язок, приймати безпосередню участь під час судового розгляду справи щодо неї.

Мають місце випадки, коли особи іноземного походження несвідомо, під тиском або обманом, підписують документ, де нібито просять суд розглянути справу за її відсутністю. Також розповсюджена практика проводити суди за участю іноземця, але без запрошення перекладача чи адвоката. Цікаво, як під час розгляду відповідних справ проводиться роз’яснення суддею прав і обов’язків сторін, вирішується питання про довіру складу суду тощо.

Іноді мотивування суду доходять до абсурду, наприклад коли в постанові суду відсутність відповідача пояснюється наступним формулюванням «Відповідач через представника Позивача передав клопотання про розгляд справи за його відсутністю».

Також прикрою проблемою залишається прийняття судами позовних заяв від осіб, які не наділені відповідною процесуальною дієздатністю, порушення судами підсудності. Відповідно до КАС України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади. Законодавством закріплено, що місцевим загальним судам, як адміністративним судам, підсудні всі справи крім тих, що підсудні окружним адміністративним судам. Таким чином, справи за позовами працівників МВС, прикордонної служби, міграційної служби, повинні розглядатися відповідними окружними адміністративними судами. Але, нажаль, ця норма нерідко порушується.

Все вищенаведене майже повністю перекреслює зміст та ідею чисельних законодавчих актів України, спрямованих на захист і дотримання прав людини і громадянина незалежно від походження і громадянства. Так, Кодекс адміністративного судочинства України наголошує, що іноземці,особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи України, всі громадяни є рівними перед законом. У свою чергу Конституція України визначає, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань,статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Але доводиться робити висновок про формальність та неефективність українського законодавства в частині, що стосується прав і свобод іноземних громадян, а також підкреслити номінальність обов’язків, які Україна взяла на себе, ратифікуючи міжнародні угоди в сфері міграційних процесів та захисту права на притулок.

Але, спільними зусиллями правозахисних організацій, останнім часом наведені проблеми мають тенденцію до незначних, але позитивних змін. Так, в грудні 2011 р. перемогою закінчилося звернення юристів Чернігівського громадського комітету захисту прав людини в інтересах громадян Афганістану до Житомирського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на абсурдну за своїм змістом постанову Попільнянського районного суду Житомирської області про затримання цих осіб та поміщення їх до Пункту тимчасового перебування іноземців (ПТПІ) «Розсудів» Чернігівської області для примусового видворення. Іноземці (мати й син), прибувши родиною до України, намагалася з перших хвилин звернутися за допомогою в отриманні притулку в Україні, що за законом звільняє особу від відповідальності за незаконний перетин державного кордону. Але звернувшись до місцевих правоохоронних органів, особи не просто були затримані, але й обманним шляхом, за незаконним рішенням суду, поміщені до Чернігівського ПТПІ «Розсудів».

Своїми постановами Житомирський апеляційний адміністративний суд довів, що незалежність суду – це не міф. В результаті, за рішенням Житомирського апеляційного адміністративного суду, іноземці були звільнені з Чернігівського ПТПІ і отримали змогу об’єднатися зі своєю родиною в Києві. Найголовнішим і ключовим моментом зазначеної справи є саме прийняття апеляційною інстанцією рішення, яке дійсно можна назвати об’єктивним та справедливим, винесеним з повним з’ясуванням обставин справи та з додержанням норм чинного законодавства.

Надія Едієва, Чернігівський громадський комітет захисту прав людини