Tweet

Робота ця не припиняється і сьогодні. З'являються нові нестандартні ситуації, і з усіх треба знаходити вихід. Основний тягар цих пошуків лежить на тендітній жінці, тій самій, що свого часу і віднайшла спосіб розв'язання наболілої, як з'ясувалося, для всієї України проблеми, - начальнику відділу представництва інтересів громадян і держави в судах прокуратури Чернігівської області Лілії Федорченко. До уваги читачів - інтерв'ю з нею.

- Ліліє Анатоліївно, в чому корінь цього зла - масового виселення людей із законно отриманого колись житла?

- Негаразди, пов'язані з виселенням, спричинені, на мій погляд, недосконалістю  житлового законодавства України. Адже, незважаючи на проведені приватизацію державного майна та реформування аграрного сектора економіки, паралельно із законами, що регулюють правовідносини приватної власності, у нас діє соціалістичний Житловий кодекс, введений 1983 року. Процеси, які пройшли в Україні з 1991 року, майже не знайшли відображення в його нормах. Зокрема, у зв'язку із введенням в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», до якого віднесені будинки та квартири, що належать громадянам на праві приватної власності, в ст. 4 Житлового кодексу були внесені зміни щодо поняття приватного житлового фонду. А от норма про те, що цілі багатоквартирні будинки можуть належати юридичній особі і яким чином вона вправі розпоряджатися цим житлом, відсутня. А ми з цим стикаємося мало не щодня.

- Чому ця  проблема  виникла тільки у 2000-х роках - через десятиліття після початку масової приватизації?

- Коли в 90-х роках йшло роздержавлення майна, житлові будинки, що перебували на балансах державних підприємств, були включені до статутних фондів створюваних  акціонерних товариств. Так вони потрапили у приватну   власність.   Доки   акції   були   розпорошені (в 1991-1996 р.р.), ніхто на це не звертав уваги. Але з часом контрольні пакети повикупались, як правило, керівниками підприємств, і почалося виселення неугодних людей з квартир. На їхнє місце  заселялися  «потрібні»  -  навіть  міліції, прокуратури і суду, щоб забезпечити собі «дах».

- Кілька років тому я була на одному з судових засідань, пов'язаних із захистом житлових прав громадян. Ніколи не забуду, як ви мужньо трималися, коли відома в   Чернігові   «акула   капіталізму»   просто атакувала вас. Що допомогло вам виграти перший процес?

- Коли з  колективними скаргами до нас прийшли мешканці двох перших девятиповерхівок, зведених у 80-х роках, у них були програні всі процеси у цивільних судах. Тоді ми й стали шукати спосіб звернутися до порядку іншого судочинства. Для цього була віднайдена юридична особа – місцева рада, в інтересах якої ми и скерували позовні заяви до господарського суду. Мотивацією позовів було те, що рада, як орган територіальної громади, повинна захищати права членів цієї громади в господарському суді. Мешканці в цих процесах були просто глядачами.

Перші два процеси - до того ж, перші в Україні - були дуже тяжкі. Але, пройшовши всі судові інстанції, у тому числі Верховний Суд, ми відвоювали ці будинки, і жодна людина не була з них виселена. Один будинок на сьогодні вже переданий в комунальну власність, і мешканці займаються приватизацією квартир. Рішення ж по другому й досі оскаржується колишнім власником у судах. Людей, щоправда, вже не виселяють.

- Широкого резонансу у Чернігові набула справа виселення людей з гуртожитку ремонтно-механічного заводу «Жовтневий молот».         

- Ця справа цікава тим, що ми вперше зіткнулися з випадком, коли власнику підприємства знадобилася не будівля, а земельна ділянка під нею. Тому що цей 30-квартирний будинок житлом взагалі-то назвати важко. Це занедбаний барак, збудований в 60-х роках. Там живуть, в основному, пенсіонери або люди передпенсійного віку, усі - колишні працівники цього підприємства. Процес був дуже складний. І тиск на нас чинився, і спроба підкупу була, втім, суд ми виграли. Зараз відповідач оскаржує це рішення в апеляційному суді. А ми тим часом проводимо перевірку ще однієї колективної скарги громадян, яких схвилювали чутки про ймовірний продаж їхнього будинку. Ми виявили дивну річ: з 1978 року в досить жвавому кварталі міста стоїть п'ятиповерхівка, на яку немає жодного документа ні в БТІ, ні в регіональному відділенні Фонду держмайна. Ми подавали запити до різних установ, та виручив нас тільки обласний архів. Зараз ми досліджуємо, коли був збудований цей будинок, ким і за чий рахунок, як він потрапив на баланс житлово-експлуатаційного управління корпорації «Облагропромбуд». На сьогодні вже встановлено, що перший поверх цього гуртожитку, без будь-якого переведення з житлового фонду в нежитловий, здавався приватним структурам в оренду під офіси, кафе і магазин. Законного права власності на цю будівлю відповідач не мав, а затягування процесу її передачі в комунальну власність тільки сприяло його збагаченню.

- Чи звертаються до вас зі скаргами жителі сільської місцевості?

- При розпаюванні майна колишніх колгоспів було допущено ряд порушень. Не обійшлося й без привласнення житла, збудованого свого часу за державні кошти, приватними підприємствами. В багатьох випадках воно потрапило в одноосібну власність колишніх голів колгоспів. Перше звернення сільських мешканців ми одержали у 2003 році. Вигравши справу, передали житло в комунальну власність. Упродовж минулого та поточного років органами прокуратури області було підготовлено та скеровано до суду 23 аналогічні позовні заяви. На сьогодні всі судові рішення по селу виконані. В комунальну власність передано житло вартістю понад 3 млн. грн., а правом його приватизації скористалося більш ніж півтисячі мешканців.

В даний час у суді перебуває також цікава справа за позовом прокуратури в інтересах Лемешівськоі сільради до приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма ім. Розумовських» про спонукання передати в комунальну власність два багатоквартирних будинки, які були зведені в 1992-1995 роках за колгоспні кошти. На нашу вимогу передати це житло директор агрофірми відповів згодою, але за умови, якщо держава відшкодує йому вартість цих будинків. Цікаво, що сам він, створюючи приватне підприємство, вніс до статутного фонду всього 5 тисяч гривень і до будівництва цього житла ніякого відношення не має.

- Що відбувається із житлом збанкрутілих підприємств? Чи трапляються там випадки порушення житлового законодавства?

- За результатами загальнонаглядової перевірки, а пізніше - за зверненнями громадян, прокуратурою області був піднятий ще один важливий аспект цієї проблеми – додержання житлового законодавства у справах про банкрутство. Нами був встановлений факт незаконного включення житлового фонду в ліквідаційну масу збанкрутілого підприємства. Все, що стояло на балансі цього підприємства, в тому числі житлові будинки, арбітражний керуючий виставив на продаж. Після нашого втручання господарський суд виніс рішення про передачу цього житла в комунальну власність. На сьогодні в області залишаються непереданими понад 100 об'єктів житлового фонду акціонерних товариств, справи про банкрутство яких розглядаються господарським судом. Усі територіальні прокурори отримали завдання підготувати позови про передачу цих будинків у комунальну власність.

- Чи буває так, що справа про передачу житла не доходить до суду?

- Розуміючи, що судові рішення, прийняті навіть на нашу користь, можуть залишитися на папері, ми, працюючи за тією чи іншою скаргою, завжди прагнемо досягти мирової угоди з власником житла. Коли домовитися вдається,   справа не доходить до суду. Так, зокрема, було у випадку з чернігівською лозовою фабрикою, власник якої купив людям рівноцінне житло.

Насамкінець хочу запевнити: органи прокуратури Чернігівщини і надалі робитимуть все, щоб жодна людина не була викинута на вулицю і щоб житлові права громадян, котрі постраждали, були поновлені.

Наталія Потапчук,

«Деснянська правда» 2 червня, 2007 року