Tweet

Курйози у нашому повсякденному житті бувають різні. В одні ми віримо, інші — відкидаємо. Досить часто, читаючи книжки, напружуючи очі в телевізію, ми стаємо на бік «позитивного» правопорушника — з огляду на обставини, які диктують нам автори детективних романів та кіно. Або навпаки: стовідсоткового «вимагаємо» покарати злочинця. Але це відбувається до того часу, як ми або наші знайомі, друзі, родичі не потрапили у реальні жорна міліцейсько-прокурорської всесильності…

«Встань! Перед тобою — начальник міліції»

Під вечір Євген Ященко із села Попільне Щорського району зі своїм другом Олександром Єфіменком та рідним дядьком порсалися біля трактора, як раптом до них під’їхало приватне авто. А з нього вийшли працівники районного відділу міліції:

— Збирайся. Ми повинні доставити тебе до начальника райвідділу. З якої причини — не знаємо.

— А якщо я не поїду? — запитав хлопець.

— Не поїдеш? То приїдуть зараз інші працівники, одягнуть наручники і силою заберуть, — відповів міліціонер.

А вже в райвідділі працівник ОВС О.Салата запитав у Євгена:

— Ну що, до витівався? А тепер розповідай, як все сталося?

— Ви про що говорите? — перепитав Євген.

— А про те, що номер телефонної картки, якою ти користувався по телефону, — роз’яснив міліціонер, — викрадена у магазині разом з іншими речами. Зрозуміло тобі?

— Але картки для телефону я купляв і в Корюківці, і в тому магазині, де здійснена крадіжка, бо живу в селі, в якому обікрали магазин. То при чому тут я? — відповів затриманий хлопець.

Міліціонер М. Жаловський був прямішим:

— Я вже стільки попрацював у міліції, що мені досить подивитися на людину, і я вже бачу: він крав чи ні.

В цей час до кабінету увійшов начальник райвідділу. Тож О. Салата скориставшись цим, зробив Євгену ще й зауваження:

— Чого сидиш? Встань! Не бачиш, що перед тобою сам полковник міліції?

Втеча із міліцейського відділку

Євген Ященко вийшов з міліціонером у двір покурити. Бачить: а біля колонки його товариш Олександр Єфименко стоїть увесь мокрий. «Якщо п’яний був, то водою, може, облили, так ні — недавно був у мене зовсім тверезий! — подумав Євген. — Це й мене будуть точно так допитувати? Оце ускочили! Треба щось робити…»

— Та ти не хвилюйся, — каже міліціонер Євгену, — то серце прихопило у твого друга.

— Скільки його знаю, — вже спантеличено промовив Євген, — він ніколи на серце не скаржився…

— Не бійся, — промовив міліціонер, — тебе у кабінеті бити ніхто не буде. Даю тобі чесне слово.

— Ну, ну — слово він дає, — подумав хлопець. — Я тільки що бачив, в якому стані Сашко. Йому, може, обіцяли теж саме?

Після того, як Євген почув від працівника ОВС Миколи Жаловського, що Олександр ніби в усьому дізнався («Та от тільки в чому? — насторожився Євген. — Що завгодно на себе наговорити — це не схоже на нього»), і їх відвезуть по різних місцях для тимчасового затримання, вирішив тікати.

— Мені потрібно вийти у двір подихати свіжим повітрям. Можна? — запитав у міліціонера затриманий.

Тільки-но вийшов у двір (а це вже було, коли стемніло), миттю перестрибнув штахетник і побіг щодуху. Встиг почути, як працівник міліції вигукнув услід: «Стій! Буду стріляти!» Але йому вже було все одно …

Через двори вибіг на іншу вулицю. Потрапив до людей, від яких зателефонував черговому по управлінню Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області. Там без зайвих запитань, коли Євген сказав, що міліціонери в нетверезому стані затримали його і друга, дали телефон довіри обласного УМВС.

Били по обличчю і нирках

…Через деякий час після затримання Євгена, міліціонери приїхали і за Олександром Єфименком. А вже у районному відділку співробітник міліції Ю. Біба мовив до Олександра:

— Твій друг Євген все розповів, сказав, що ідея обікрасти магазин була твоя.

— Не знаю, що вам сказав Женя, але нічого такого я не робив.

«Тоді міліціонер Салата тричі вдарив мене по обличчю долонею, — розповідає Олександр. — А тоді каже: « Якщо ти не дізнаєшся добровільно про все, то буде тобі набагато гірше!» Коли Біба вийшов з кабінету, Салата запропонував: «Можеш присісти. Чого стоїш?» Я присів на стілець — Жаловський почав бити мене по обличчю, а коли впав на підлогу — ногами удвох лупцювали по спині, нирках. Мент заявив: «Зізнавайся, бо кинемо у камеру — там з тобою по-іншому будуть розмовляти… У тебе судимостей раніше не було, отже, дізнавшись в усьому, умовним покаранням відбудешся і гулятимеш собі далі…» А потім Жаловський схопив мене за праву ногу, скинув зі стільця. Узяв «на ізлом» (застосував больовий прийом — зігнув ногу у коліні - автор) і сів зверху, заламуючи сильно ногу, щоб мені було дуже боляче. Увесь цей час намагалися вибити з мене якісь показання. Всадили на стілець, Жоловський каже: «Що, ніжка болить?» — і вдарив мене ногою по моїй нозі і долонею по обличчю. Зайшов ще хтось до кабінету. Салата до мене: «Встань. Перед тобою начальник міліції». А той начальник питає: «Як тебе звати?» Відповідаю: «Олександр». Він тоді мені: «А чого це, Олександре, від тебе смердить як від скунса?» (Як відомо із зоології, під хвостом біля ануса у скунса знаходяться особливі залози, що виділяють маслянисту рідину з огидним стійким запахом, схожим на запах тухлих яєць; у разі небезпеки скунс вибризкує її у бік ворога. Ззвідки б знати про це міліціонеру? Може, в пустелі колись службу ніс? – автор). Коли той, котрого представили як начальника, вийшов з кабінету, Жаловський взяв за сейфом зігнуту металеву трубку сантиметрів 70, крутить у руках її і каже: «Оце зараз як вставимо тобі в одне місце — одразу зізнаєшся». Після чого не сильно вдарив двічі цією трубкою по спині. Зіштовхнув мене ногою зі стільця, і коли я опинився на підлозі, почав штирхати у моє тіло цією трубкою. Затим сів на стілець і ногою почав наступати на пальці моєї руки. Тоді я вирвався і якось схопив того мента за пальці, а він: Там ти ще здатен чинити опір?» І почав ногою у різні частини тіла лупцювати. Тоді до нього долучився і Салата. Били по нирках, ногах, спині, у живіт…

Парадокси тривають

Хто знає, що було б далі, якби в Олександра не закололо в грудях — схопило серце... Один міліціонер, який не приймав участі у побоях, посадив хлопця на стілець, переконався, що той не симулює, швиденько дав йому таблетку, яка вгамовує біль у сецрі, взяв під руки і повів у двір під кран, де, як пізніше буде зазначено у матеріалах прокурорської «перевірки», Олександр, «вмився водою з-під крана, а потім пішов знову в райвідділ і розповів, де знаходився у день крадіжки. З його слів написали пояснення і відпустили. Вийшовши з райвідділу він пішов додому біля 24 - ої години і розказав матері колишньої дівчини, що його в райвідділі побили працівники міліції».

Ось так: до міліції доставили ще в день і на авто, а відпустили в опівночі і … без транспорту. А прокуратура зробила свій вже звично штампований висновок: «Під час опитування працівники міліції заходів фізичного насильства до нього не застосовували… З пояснень (далі йде перелік прізвищ міліціонерів – автор) ніяких заходів фізичного та психологічного тиску на останніх з боку працівників міліції не здійснювалось». Ніби колись, хоч би одного разу, працівники-правоохоронці, які вдавалися до фізичних тортур, зізнавалися, що когось били. Дивні і наївні якісь прокурори.

А в УМВС проходять регулярно засідання спеціальної Ради при УМВС України в Чернігівській області. Але дивним виглядає те, що до цієї ГРОМАДСЬКОЇ організації входять самі ж працівники правоохоронних органів і ця структура діє саме при обласному управлінні внутрішніх справ. Парадокси тривають…

Сергій КОРДИК