Tweet

«Добровільно-примусові» внески стали правилом у багатьох школах. Крім того, прозорість використання добровільних внесків залишається на дуже низькому рівні. Найчастіше батьки не знають куди і кому йдуть їх гроші. Цілі, які формально заявляються для збору коштів далеко не завжди відповідають розмірам коштів, які збираються. Також і звітність щодо використання цих коштів є на вкрай низькому рівні.

Для прикладу до мене звернулися деякі батьки київської школи № 265 з інформацією, що адміністрація школи вимагає сплати щомісячних благодійних внесків у розмірі — 50 грн., а також щомісяця сплачувати на забезпечення охорони школи у розмірі 15 грн. Крім цього сплачується ще один щомісячний добровільний внесок який залежить від класу в якому навчається учень. І який може складати і 25 грн і 35 грн.

Враховуючи, що за підрахунками батьків у школі навчаються 517 учнів, то сума набирається немаленька. Значно більша ніж необхідна для прикладу на охорону. Водночас звітності щодо використання цих коштів – жодної. Принаймні батьки про це нічого ніколи не чули. Також батьки не бачать жодних результатів від вкладених коштів. І зрозуміло що ця ситуація викликає обурення батьків і підозри в тому, що ці кошти витрачаються зовсім не на ті цілі про які заявляється.

Впевнений, що ця школа не є виключенням і «добровільно-примусові» внески стали правилом у багатьох школах. Це підтверджує і Міністерство освіти та науки України, яке у своєму листі від 15.04.11 року говорить про ці випадки, а також нецільове використання батьківських внесків.

Потрібно зазначити, що навіть міністерство зазначило, що примусове збирання в навчальних закладах коштів на проведення різноманітних заходів, поповнення благодійних фондів та нецільового використання батьківських внесків є грубим порушенням Закону України «Про благодійництво та благодійні організації», який передбачає можливість залучення лише добровільних пожертвувань та їх ретельного бухгалтерського обліку.

Але попри все це в Україні продовжується «добровільно-примусовий» збір пожертв на потреби школи. І низький рівень поінформованості громадськості стосовно ефективності та прозорості їх використання цих коштів формує негативну суспільну думку щодо фінансових зловживань та хабарництва у навчальних закладах.

На мою думку ситуація із примусовим збором коштів та непрозорості використання добровільних пожертв є неприпустимою і засвідчує зниження персональної відповідальності керівників навчальних закладів та послаблення контролю з боку місцевих органів управління освітою за їх діяльністю.

І при виникненні цих ситуацій батькам важливо вимагати від адміністрації школи обґрунтованості і прозорості використання добровільно сплачених коштів. А у випадку примусового стягнення таких коштів, накладення певних негативних наслідків на дітей або батьків внаслідок не сплати таких коштів, а також непрозорості їх використання звертатися до місцевих органів управління освіти, до міністерства і до прокуратури щодо порушення адміністрацією школи законодавства України.

Максим Щербатюк,

Українська Гельсінська спілка з прав людини