Tweet

Пізнього вечора до будинку вісімдесятип'ятирічної мешканки села Золотинка Чернігівського району Кравченко Тетяни Сергіївни увірвалося п'ять невідомих осіб і одразу, без будь-яких пояснень (хоча які можуть бути пояснення у такій ситуації?), накинулися на її сімдесятирічного племінника Лєпкова Анатолія Яковича, який приїхав з Чернігова, щоб доглядати за своєю немічною тіткою. Ще не отямившись від першого сну, Анатолій Якович відчув на собі миттєві удари. Почав щосили кричати, сподіваючись на допомогу. Цей несамовитий крик, як згодом пояснив сам потерпілий, немовби розлютив нічних візитерів: били не тільки ногами та руками, а й міцним предметом (пізніше з'ясується, що це була спортивна бита). «І якби не отой крик, — пояснив Анатолій Якович, — мене б убили точно». Дійсно, сусіди, що ще не спали, почули волання і прибігли на порятунок... Згодом медично-судовий експерт констатуватиме, що А.Лєпков отримав тілесні ушкодження, забій м'яких тканей грудної клітки, а також поламані троє ребер... Трохи одужавши, Анатолій Якович звернувся за допомогою до правоохоронних органів, хоча у відповідних випадках, коли подібна інформація надходить з медичного закладу до міліції, останні повинні вживати невідкладні оперативні та інші заходи для з'ясування обставин й без заяв безпосередньо від потерпілих. Здавалося б, розслідування повинно привести до логічного завершення, адже, крім зафіксованих лікарем ушкоджень на тілі Лєпкова, є свідки, що встигли навіть зафіксувати номерні знаки автомобіля, на якому приїжджали непрохані гості, котрі так нахабно вдерлися до помешкання пенсіонерів. Але дивна вийшла річ, яка насправді і формує ставлення населення до правоохоронців. Що я маю на увазі? По-перше, коли ще Анатолій Якович знаходився на лікуванні у медичному закладі, до нього приходили невідомі особи й представилися працівниками міліції, називаючи навіть конкретні прізвища (пізніше виявиться, що під такими даними в ОВС працюють зовсім інші особи, а не ті, що навідалися до потерпілого), і запропонували певну уму грошей від нічних нападників (отже, добре знали, хто це був) у разі згоди

і Анатолія Яковича на відмову щодо претензій до своїх кривдників. По-друге, після цієї розмови дійсно до Лєскова прибули особи й надали допомогу у лікуванні аж ...на 200 гривень. Зрозуміло, і що ця сума не змогла компенсувати бодай мінімальних витрат на лікування, не кажучи вже про фізичні страждання потерпілого, моральні почуття, переляк

старенької тітки потерпілого, поламані стільці, розтрощені різні речі...

А тому Анатолій Якович звернувся до міліції щодо ретельної перевірки фактів та з'ясування окремих обставин справи. Але там відчув не тільки бездушність та байдужість, але й шалений супротив. Про це свідчить винесений правоохоронцями Чернігівського відділу внутрішніх справ УМВС України в Чернігівській області «вердикт»: «У порушенні кримінальної справи відмовити, про що повідомити заявника». З такими результатами Лєпков А.Я., звичайно, аж ніяк не погодився і звернувся до контролюючої за діяльністю органів внутрішніх справ інстанції. У прокуратурі, мабуть, теж здивувалися поверховій оцінці чернігівських міліціянтів по суті справи, бо після ретельної перевірки фактичних обставин було скасовано попереднє рішення, а саме - постанова про відмову у порушенні кримінальної справи Чернігівського районного відділу УМВС області.

Незважаючи на потуги прокуратури у з'ясуванні бодай найменшої істини, працівники міліції не поворухнулися ні на йоту і у своїх документах продовжували робити акцент на «невідомих осіб». Через кілька місяців прокуратура області у своєму листі до Лєпкова вказала на те, що до цього часу, незважаючи на обов'язковість додаткових дій, визначених нормами законодавства й органами прокуратури, працівниками Чернігівської районної міліції «допущено зволікання, внаслідок чого прокуратурою області порушено дисциплінарне стягнення до винних у тяганині співробітників міліції».

Здавалося б, після цього справа повинна активізуватися найшвидшими темпами. Та у нас же своєрідний захист населення, бо живемо не в країнах західної демократії: там НАТО, західна, чи то американська, загроза, такий собі небезпечний фантом, а тут своя, рідна — східна юридична модель з корупційним присмаком... Доказом цього стала формальна відписка на той час в.о. начальника управління МВС області І.П.Катеринчука,    який    у    своєму повідомленні заявнику продублював рішення своїх підлеглих: «винесена постанова  про  відмову  у  порушенні кримінальної справи» через те, що начебто сам потерпілий претензій до нападників не має. А щодо того, аби розпорядитися про ретельну перевірку фактів працівниками міліції, так ні - легше відписатися та й усе. «Та й ще, наче в насмішку, — вболіває Анатолій Якович, — керівник обласної міліції радить звернутися до суду, а хіба він не знає, як нам, старикам, по отих судах ходити та судитися?» Напевно, що знає. А тому, рівно через півроку після першої відповіді, летить до А.Лєпкова ще один документ від керівництва обласного УМВС за підписом того ж самого І.Катеринчука. Той документ розсмішив би, якби не було так сумно, й найбільш відчайдушного скептика-гумориста, бо слово в слово передрукований текст із попереднього повідомлення. «Чи вони з мене знущаються, чи що? — не перестає дивуватися з таким уболіванням за народ й сам Анатолій Якович. — Хоч би вже кому в тексті чи слово якесь змінили, а не переписували». Потерпілий пенсіонер має рацію. Бо в іншому випадку, наприкінці минулого року, прокуратура області не вдавалася б до більш «жорстких» заходів впливу щодо міліціонерів. Спираючись на своє рішення відносно скасування винесеної постанови про відмову у порушенні кримінальної справи працівниками міліції, прокуратура скеровує подальшу роботу до прокурора Чернігівського району, якому вже «поставлена ВИМОГА по забезпеченню належного нагляду за повним та якісним її проведенням й належним прийняттям законного рішення у стислі строки». Це було, нагадаю, у вересні минулого року. А в грудні керівництвом Чернігівського РВ УМВС області винесена нова постанова про відмову у порушенні кримінальної справи, незважаючи на попередні численні висновки прокуратури у «поверховому розгляді справи». А тому дивина триває й досі. В останньому листі від 30 січня цього року до пенсіонера Лєпкова сам заступник прокурора області В.Грищенко зазначає, що до «цього часу певні обставини події належним чином не досліджені, у зв'язку з чим прокуратурі Чернігівського району надані письмові вказівки». Похвально, звичайно, що таку турботу виявляє прокуратура, але бентежить інше: вже й вона у цьому листі до заявника радить, як і керівництво Чернігівської міліції, «звернутися до суду для оскарження постанови про відмову у порушенні кримінальної справи». А-може, вперте небажання міліції діяти згідно з чинним законодавством продиктоване суто родинними зв'язками з нападниками, чи як усе це розуміти? В усякому разі парадокси нашого життя тривають...

Сергій КОРДИК,

оглядач "Сіверщини" з прав людини,

підполковник міліції у відставці.

«Сіверщина», 30 березня 2007 року