Tweet

На початку року до Чернігівського міськвідділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, із заявою про зникнення своєї 19-річної дочки Аліни (з етичних міркувань ім'я дівчини змінено) звернулася жителька Чернігова 39-річна Тамара.

Про те, що сталося з Аліною, нам розповіла вона сама:

—      Якось, повертаючись з училища, я зустріла своїх давніх знайомих Петра та Дмитра (імена змінені). Трохи поговоривши, ми розійшлися, а вже наступного дня вони мені зателефонували і запропонували роботу кухарем у Росії. Сказали, щоб взяла із собою паспорт та речі і негайно йшла до них, оскільки їхати треба терміново. Мовляв, щоб не знайшли когось іншого, бо робота неважка, а зарплата - 250 доларів. Я на пропозицію не погодилася, але, взявши паспорт, на зустріч з хлопцями все-таки пішла, а братові сказала, що йду по сигарети.

Петро та Дмитро приїхали зі своїми друзями двома машинами - „Сітроєном" та „БМВ".

Дмитро запропонував поїхати попити пива. Оскільки за ними їхала якась підозріла машина, хлопці почали нервувати і роз'їхалися у різні боки. Дмитро поїхав додому збирати речі, а я з його другом поїхала на околицю до одного з кафе. Згодом туди на таксі приїхав Дмитро і забрав мене до себе на квартиру.

—   Як же ти опинилася в Росії?

—   У себе вдома Дмитро запропонував мені випити шампанського і шоколадних цукерок. Він був таким галантним, ні про що погане я навіть подумати не могла. Тільки-но я випила келих шампанського, як відразу ж відключилася.

Отямилася на чужій квартирі, без одягу. Спершу подумала, що перепила і заснула на квартирі у Дмитра, але...

Поряд сиділа дівчина, яка назвалася Мариною (ім'я змінено). Вона й розказала, що я уже в Підмосков'ї, у місті Корольові, і приїхала займатися проституцією. Я стала проситися, щоб вона мене відпустила, але дівчина сказала, що двері замкнені ззовні і вийти з квартири неможливо. По обіді приїхав Дмитро. Коли я стала проситися додому, він розсміявся і сказав: „Твій паспорт у мене, і ти нікуди не втечеш!»

Потім почав змушувати нюхати якийсь білий порошок, бив мене, ґвалтував. Купив мені нову сім-карту у телефон і наказав, щоб я зателефонувала матері й сказала, що зі мною все гаразд. Я так і зробила. А згодом став сам писати моїй матері смс, мовляв, не хвилюйся, зі мною все гаразд, я на хорошій роботі, вітав її з 8 Березня і т.ін.

—   І що було далі?

—   Уже на другий день мого перебування у Підмосков'ї приїхав сутенер Ярослав. Моє волосся пофарбували у білий колір, купили мені деякі речі, а ввечері разом з Мариною нас повезли на точку. На точці постійно стояв білий автобус з охороною. Нас продавала жіночка десь років під сорок. Коли приїжджав клієнт, нас ставили перед фарами автомобіля і показували, як товар. За ніч за мої послуги брали 20 тисяч російських рублів. Коли нас вивозили на точку, Дмитро примушував нюхати якийсь порошок, напевне наркотик.

Якось мене „зняли" два наркомани. Проте, приїхавши на квартиру і заховавши моє взуття, вони заснули. Скориставшись цим, я тихенько вийшла з квартири і босоніж (а це було наприкінці лютого. — Авт.) через ліс побігла світ за очі. Під ранок прибігла в якесь село і стала кликати на допомогу. Мене побачив якийсь чоловік. Забрав до себе додому, напоїв чаєм, поклав на піч. Я йому усе розповіла. І мені здалося, що він повірив. Однак, коли мені зателефонував Ярослав, цей чоловік розповів йому, де я знаходжусь, і сказав, що не відпустить мене нікуди до їхнього приїзду. Не знаю, що йому сказали хлопці, але його ставлення до мене кардинально змінилося. Напевне, вони запропонували йому чималеньку суму.

Приїхали Ярослав з Дмитром, відвезли мене на квартиру, де ми жили, поклали у теплу ванну. А вже наступного вечора знову відвезли на точку.

Цього разу мене купили два молоді хлопці на крутій машині. Коли ми їхали в сауну, нас спинили інспектори ДАІ і сказали, щоб я сіла у їхню машину. Здалося, що у мене з'явився шанс на порятунок. Але... Коли я усе розповіла міліціонерам, вони просто мені не повірили і сказали, що я тут працюю уже давно і якщо за мене не заплатять, то вони відвезуть мене у відділок і... по колу пустять. Підійшов один із хлопців і сказав, щоб я виходила, бо за мене міліціонерам заплачено 8 тисяч рублів. Отже я обійшлася їм у 26 тисяч (18 тисяч заплатили сутенеру. —        Авт.).

Після цього ми поїхали у сауну, де для мене почалося найстрашніше. Клієнти не давали мені навіть перепочити, вони по черзі примушували мене займатися сексом, робити мінет... і так усю ніч. Кожні 10-15 хвилин — статевий акт. Один зробив це 8 разів, їсти нічого не хотілося, я весь час тільки горілку пила. Під ранок стала кричати і стукати у двері. На мої крики прийшов охоронець сауни, який і вступився за мене. Хлопці ж обізвали мене дурепою, викликали таксі і відправили на квартиру. (Це лише те, що можна надрукувати. Розповідь Аліни набагато страшніша. —       Авт.).

— А як же тобі вдалося втекти?

Сівши у таксі, я все розповіла водію — і він мені повірив. З його мобільного я зателефонувала своєму хлопцеві в Чернігів і все йому розповіла. Водій таксі купив мені поїсти і весь час, поки я спала, прогрівав машину. А вдень до мене приїхали мій хлопець з моєю мамою.

По допомогу ми звернулися до нашого посольства, але там мамі сказали, що у неї є лише одна хвилина. Вона не зрозуміла, на що саме у неї одна хвилина, і пішла звідти. Звернулися до райвідділу міліції. Там мене уважно вислухали і відправили до іншого, звідти — ще до одного. Так ми об'їхали 5 міліцейських відділків, але ніхто нам не допоміг. Тоді ми звернулись до УБОЗу, де мені запропонували зіграти роль наживки. Приїхав якийсь хлопець на чорному „Ягуарі". Разом з ним я поїхала у кафе, звідки зателефонувала Дмитрові і сказала, де я знаходжусь і щоб він приїхав по мене. Через деякий час до кафе під'їхав Дмитро, подзвонив мені і сказав, щоб я виходила на вулицю. Це у плани правоохоронців не входило. Я всіляко намагалася заманити Дмитра у кафе, проте мені це не вдалося. Він став по телефону кричати, що я хочу здати його ментам. Тоді цей хлопець із „Ягуара" узяв слухавку і, назвавшись таксистом, сказав, що я йому винна гроші і він мене нікуди не відпустить, доки не отримає свого боргу. Заспокоївшись, Дмитро погодився на зустріч біля „Мак-Дональдсу". Приїхавши на місце зустрічі, ми стали чекати. Щоб Дмитро нічого не запідозрив, коли він телефонував, я виходила з машини і ставала біля дороги, щоб було чути рух транспорту. Під'їхав Ярослав, однак, теж щось запідозривши, миттю розвернувся і помчав геть, а за ним — міліція. Мене пересадили в іншу машину. Коли ми приїхали на точку, УБОЗівці уже всіх пов'язали — вони лежали в наручниках на землі. А вже потім я разом зі своїм хлопцем і мамою поїхала додому.

Про масштаби работоргівлі в Україні ми попросили розповісти заступника координатора програм з боротьби із торгівлею людьми Міжнародної організації з міграції при представництві в Україні Оксану Горбунову:

— За нашими даними, в Україні щорічно до рук сучасних работорговців потрапляють близько 117 тисяч людей, у Молдові - 57 тисяч, у Румунії - 28, у Білорусі -14, у Болгарії - близько 10. У цих 5 країнах Східної Європи щорічно понад 225 тисяч людей, більшість із яких жінки та діти, потрапляють до торговців людьми. Українців найчастіше продають для фермерських робіт, примушують займатися проституцією та жебрацтвом. В 11 країнах спостерігається дуже високий рівень активності викрадачів людей. Серед них - Росія, Україна, Білорусь, Молдова та Литва.

Як правило, усе починається з того, що торговці людьми пропонують своїм майбутнім жертвам привабливі можливості працевлаштування за кордоном. У більшості випадків людина дізнається про фальшиву природу цих домовленостей лише після приїзду до країни призначення, коли у неї відбирають паспорт, вдаються до фізичного та психологічного насильства, вимагають відробити гроші, витрачені на оформлення документів, проживання, харчування, на оформлення віз та квитків. Таким чином, людина опиняється у запланованій борговій залежності, яка постійно зростає. Особливо для тих, над ким чинять сексуальне насилля. Додаються надумані штрафи (за запізнення до клієнта чи від нього, за відмову вживати алкогольні напої чи, навпаки, за їх вживання). А інколи ще й вартість перепродажу іншому власнику. Жертва змушена безстроково надавати сексуальні послуги десяткам клієнтів щодоби, щоб лише відробити свій борг, наражаючи себе на небезпеку інфікуватися хворобами, які передаються статевим шляхом, утому числі і ВІЛ/СНІДом. Оскільки торговці знають домашню адресу своєї жертви, вони легко маніпулюють нею, шантажуючи тим, що повідомлять знайомим, близьким про її роботу повією, і залякуючи насильством щодо членів її сім’ї.

Людина, яка приїхала за кордон, часто потрапляє до рук осіб, які зацікавлені лише в необмеженій експлуатації — трудовій чи сексуальній. Хтось працює на заводі, звідки забороняється виходити, хтось — у закритому будинку розпусти. По суті, людина стає приреченою: відсутність трудового договору і документів, шантаж, жорстоке поводження охоронців, надія все-таки хоч щось заробити — все це призводить до життя, схожого на сцени із кінофільму „Рабиня Ізаура", або ще й гіршого.

Але перш ніж вболівати за долю нещасних дівчат, яких сутенери мало не в кайданах відправляють, скажімо, до Арабських Еміратів, треба визначитися з одним важливим фактом: більшість майбутніх жертв работоргівлі добровільно йдуть на це. Є певний відсоток дівчат, які погоджуються працювати у сексіндустрії. Але вони мають надію, що зможуть обирати собі клієнтів, коли ж потрапляють у бордель... Уявлення проте, що на них чекає на „робочому місці", у них дуже туманне, а те, що на них чекає насправді, не снилось їм навіть у найстрашніших снах.

Віктор Шатковський, “Гарт”, 30 березня 2007 року