Tweet

- 1 червня 2010 року я саме був в Олександрівці на дачі, - згадує Андрій Костюк. - Близько п'ятої ранку хтось постукав у вікно. Я відчинив двері. На порозі стояли вісім чоловік у цивільному. Вони пред'явили посвідчення співробітників міліції та ордер на обшук. Ніхто не пояснив, у чому причина обшуку. Мені наказали збиратися і їхати начебто до Корюківського райвідділу, але повезли до Сосниці. Там у райвідділі почали допитувати, мовляв, зізнавайся у всьому. Пояснили, що мене підозрюють у крадіжках з магазинів, але мені було ні в чому зізнаватися. Я попросив надати адвоката. Один із міліціонерів на це сказав: «Я твій адвокат і твій суддя». Без адвоката я відмовився говорити. Тоді на мою адресу посипалися погрози затягати по в'язницях. Один міліціонер, його прізвища я не знаю, вдарив мене долонею по обличчю. Через деякий час до кабінету зайшов інший міліціонер і теж вдарив долонею по обличчю. Кажуть: «Не хочеш зізнаватися по доброму, все рівно у нас заговориш». Одягли на мене наручники і поклали на підлогу ниць. Почали бити по голові, в живіт. Я став кричати. Тоді вони скрутили простирадло й запхали в рота. Я мотав головою і вкусив одного правоохоронця за руку. Після допиту повезли до лікаря на обстеження, чи можна мене тримати у камері. Лікар зробив висновок, що з моїм здоров'ям все нормально, хоча я скаржився на біль у руках від наручників. У камері протримали три дні. Там у коридорі я чув прізвище Валерія і зрозумів, що його теж забрали.

Говорить Ніна Кисіль:

- До нашої хати міліція приїхала на початку шостої ранку. Зробили обшук і забрали Валерія. Три дні він пробув у Сосниці, а ще тиждень його протримали в Чернігівському райвідділі. Я їздила туди його забирати. Дорогою чоловік розповідав, як над ним знущалися. Він скаржився на сильний головний біль. Наступного дня його знову викликали до Сосниці на допит. Зранку я збирала 4-річну донечку Христину до дитячого садка. Валерій порав худобу. Я кажу донечці: «Ти ж не забудь тата поцілувати. Він десь на вулиці. Дівчинка разом із старшим братом Микитою вискочила на подвір'я. Потім забігають до хати. Дівчинка кричить: «Батько повісився!» Чоловік покінчив життя самогубством у сараї. Страшно, що його знайшли діти. Вони бачили увесь цей жах.

- Мене возили до Корюківського райвідділу 2 червня 2010 року, - каже племінник покійного Андрій Костюк. - Там питали, де мати бере гроші, за що нас одягає й обуває. Вимагали сказати всю правду. Потім вивели на вулицю. На паркані внутрішнього двору райвідділу на наручниках висів якийсь чоловік. Мене попередили: «Не зізнаєшся - те саме зробимо з тобою». Того чоловіка нещодавно поховали.

Заступник начальника Сосницького райвідділу ВС майор міліції В'ячеслав Юдицький факт застосування сили до підозрюваних у цій справі заперечує:

- Я особисто допитував Валерія Кисіля і стверджую, що його у нас ніхто не бив. Співробітники внутрішньої безпеки проводили перевірку й беззаконня не виявили.

Віра Костюк переконана, що їхню родину обмовив її неодноразово судимий племінник.

- Його наразі тримають у камері, а він пише на нас. Мовляв, я на власному «Шевроле» возила його селами, де обібрані магазини. У мене й автомобіль відібрали до закінчення слідства.

До речі, за тринадцять років українські правозахисники зафіксували понад 200 випадків катувань та нелюдського поводження з громадянами у стінах міліції.

«Деснянська Правда – вільна» №72 (112)